Сталася ця історія наприкінці літа. У скромну дев’ятиповерхівку невеликого містечка поблизу Одеси перебралася жінка похилого віку. Мешканці цього будинку майже весь день спостерігали за новоприбулою, сидячи на балконах. Жінка була дуже доглянута, гордо тримала поставу, але було видно, що роки беруть своє.
Валентина та Марта жили тут, здається, завжди. Вони теж були жіночками у роках. Жваві пенсіонерки, які не поспішали здаватися старечій слабкості. Валентина продавала сувеніри на пляжі, Марта здавала свою другу квартиру.
Улюбленою ж розвагою жінок були плітки. І переїзд нової мешканки до будинку віщував нові таємниці, інтриги, розслідування.
Жінка відразу здалася їм не від цього світу. З іншого міста вона не лише привезла з собою речі та розкішну кішку, а й навіть вазони притягла. Ще й не займалася нічим, тільки щодня виходила гуляти на пляж.
Вона збирається жити на одну лише пенсію, чи що? Жінки будували різні теорії. Але невдовзі вирішили перейти до дій та познайомилися із сусідкою.
Сусідку звали Наталя Львівна. Виявилося, що вона родом звідси. Жінка рано вийшла заміж та поїхала до чоловіка. Осіла в іншому місті, народила сина.
Але нещодавно чоловіка не стало, ось вона й вирішила змінити атмосферу. У сина своя сім’я, він вже давно не маленький хлопчик. А їй захотілося тиші, та й по морю засумувала. Ось і повернулася.
Так жінки почали спілкуватися час від часу. Наталі сусідки здалися привітними та цілком милими. Але ось у них Наталя викликала дедалі більше запитань. Особливо її син, про якого вона говорила щоразу. Олежка і заробляє добре, і квартиру в Києві має свою. Але їх дивувало, що при цьому жінка тут не шикує.
Їхні цікаві погляди помітили, що в магазині вона купує дешеві макарони, а м’яса зовсім не бере. Якщо син такий багатий і дбайливий, то чому ж не утримує матір? На це питання жінки посилено шукали відповідь.
Якось Валентина не витримала і прямо запитала у Наталії, як так, що син у неї багатий, але нічим їй не допомагає. Може, він забув про матір?
Наталі стало не по собі від таких нахабних питань. Вона розгубилася, але все ж таки відповіла:
«У нього двоє дітей, яких потрібно на ноги ставити. Не буду ж я в нього гроші просити. Тим більше, мені всього вистачає, живу скромно та й все».
Їй здавалося, що вона на допиті. Жінки уважно дивилися на неї, нахабно посміхаючись. Ніби говорили:
«Брешеш ти все!»
Після цієї розмови Наталя вирішила більше не виходити на прогулянки. Хоча б кілька днів, щоб не бачити жінок. Вона думала, вони щиро питають, а їм потрібні були лише плітки.
Тепер вони, мабуть, усьому під’їзду розтріпали, що тут живе божевільна стара, яку покинув рідний син. Насправді приблизно так і було. Тому що Марта та Валентина обговорили це з кожним, хто був готовий слухати.
Одного сонячного дня Наталя сиділа на кухні і дивилася на море, яке було видно з вікна. Вона думала, що треба було б вийти на прогулянку. Все одно, що думають її нахабні сусідки.
І тут вона помітила, як до будинку під’їхала добре знайома їй машина. Вона встала і помчала одягнути щось пристойніше домашнього халата.
Тоді сусідки сиділи біля під’їзду, якраз збираючись вирушити на ринок. Вони відразу звернули увагу на шикарну машину, яка заїхала до їхнього двору. На таких автомобілях у їхньому місті їздила лише еліта.
Жінки вже забули про похід на ринок і почали дивитися. З машини вийшов гарний і статний чоловік, який був дуже добре одягнений. Вже Марта з Валентиною точно вміли судити людей за зовнішністю.
Але як вони здивувалися, коли назустріч цьому чоловікові вибігла Наталя. Чоловік одразу тепло посміхнувся і сказав:
«Мам, ну нарешті я тебе знайшов. Тут справжній лабіринт! Ти прям погарнішала, морське повітря і справді пішло тобі на користь».
Наталя посміхнулася, обійняла його, тільки й сказавши: «Олежка, синку». Він дістав із багажника дві великі сумки, і вони з матір’ю увійшли до будинку.
Жінки біля під’їзду тільки й могли, що дивитись із відкритими ротами. Ось як виявляється, не брехала, значить. Більше вони до Наталі з розпитуваннями не чіплялися, та й вона оминала їх стороною. Їй не хотілося більше з ними говорити, а їм було нестерпно від думки, що доведеться визнати, що вони були неправі. Пліткувати вони, звичайно, не припинили, але Наталі дали спокій.
