Прочитала і вирішила теж трохи розповісти про себе.
Років 15 тому закохалася по вуха в одруженого. Довго росходидися, але все таки пішла. Причому був момент, коли він пішов з сім’ї (не через мене, по іншим причинам), але я не повернулася. Пройшло 15 років із них майже 10 років в розлученні.
Спілкуючись і знайомлячись з чоловіками – говорила, що якщо він одружений, то відразу переходить в розряд просто друзів. Казала, що краще бути однією ніж, з одруженим.
Ну ось і добалакалась. мені 49, йому 50. Голови знесло обом. за той час, що спілкуємося було все. І намагалася перевести його в “друзі”, і намагалася розлучитися. Проходить місяць, інший, і все по новому. І каялася, і молилася але …..
А ще … у тій родині немає дітей. (У мене двоє, обом за 20). І значить там жінка, для якої сім’я складається лише з них двох. Змучилися всі. . Він не віруючий. Зараз він пішов жити окремо, що б не брехати, що б розібратися в собі.
Я прийму будь-яке його рішення. Але ось КОЛИ прийде це рішення. І чи правильним воно буде. І що є правильним. Молюся, що б все було по волі Божій. На більше сил немає.
А ще зрозуміла, що напевно з’явився одружений тому, що боюся приймати рішення на цю тему. Адже дуже зручна позція: Раз сподобався одружений, майбутнього немає, а значить не треба ламати голову над темою “а раптом не вийде?”.
Можна поплакати в подушку. і все. Рішення приймати ніякого не треба.
Зараз це дуже чітко розумію і боюся. Якщо все таки він прийме рішення і піде з сім’ї, то на мені буде лежати подвійний тягар. в загальному плані я заплуталася.
Вибачте за сумбур. ніби й років не мало. А якось все не гладко.
