– Це що, магазинна курка? – Ніка гидливо тицьнула виделкою в рум’яне крильце і скривила нафарбовані губи.
– Тая, ти серйозно? Гостей покликали, мати приїхала, а на столі покупна курочка гриль у фользі!
Таїсія поставила на ситцеву скатертину миску з квашеною капустою і глянула на дружину дівера. Та сиділа на чолі обіднього столу і раз у раз чіпала довгими рожевими нігтями блискучу шпильку зі стразами.
– Гаряча ще, – миролюбно озвався Микита і поставив у центр чавунну пательню з підсмаженою картоплею.- Я в пекарні за рогом узяв. Там на вугіллі роблять. А картоплю сам на салі підрум’янив, з цибулькою!
– Сам підрум’янив?! – Ніка картинно округлила очі і повернулася до свекрухи. – Аріно Трохимівно, ви чули? Чоловік у суботу після робочого тижня біля плити стоїть! Що це за сім’я, коли дружина не готує вечерю для чоловіка!
Аріна Трохимівна обсмикнула темно-синій кардиган із накладними кишенями і співчутливо похитала головою. Підфарбоване хною волосся свекрухи було туго завите в дрібні кучерики.
– І не кажи, Ніко, – з натиском сказала вона. – Я ж Микиті скільки разів тлумачила: розпестив ти Таїсію! При живому чоловікові вічно в неї все нашвидкуруч.
– То пельмені з пачки, то курятина покупна. Ні, щоб з ранку тісто поставити, бульйон прозорий зварити! Повинен же бути вдома порядок!
– Мамо, ну гаразд тобі, – примирливо сказав Микита і потер густі вуса. – Вона вчора після квартального звіту о дев’ятій вечора приповзла. Який тут бульйон?
– А це мене не хвилює! – відрубала Аріна Трохимівна. – Робота роботою, а жіночі обов’язки ніхто не скасовував, дитинко!
Таїсія з Микитою жили разом двадцять років. Єдиний син минулого року поїхав навчатися в обласний центр. Іпотеку за свою двушку вони нарешті закрили. Тільки-но почали жити для себе.
Таїсія працювала старшим бухгалтером у районній поліклініці. У звітні тижні спина надвечір заклякала так, що хоч вовком вий. Микита повертався зі зміни з автопарку на дві години раніше.
Почистити картоплю або запекти рибу в духовці йому було не в тягар. Вони обидва розуміли, що побут – справа спільна, й це їм ніяк не заважало.
Зате заважало молодшій невістці. Тридцятивосьмирічний брат Микити, Руслан, одружився з Нікою два роки тому. Довго вмовляти свекруху допомогти молодим не довелося.
Аріна Трохимівна продала цегляний гараж покійного чоловіка та гарну дачну ділянку біля річки. Усю кругленьку суму вона віддала молодшому синові.
Молоді відразу взяли простору трикімнатну квартиру в новому будинку без жодних кредитів. Микита тоді лише рукою махнув. Мовляв, по-братськи порадіємо, а самі якось витягнемо.
Ніка працювала на пів ставки адміністратором у перукарні через дорогу від свого будинку. О третій годині дня вона вже була зовсім вільна.
Зате на кожному сімейному гулянні намагалася грати у зразкову господиню і шпигувала Таїсію за будь-яку дрібницю.
– Ось у нас із Русланом заведено суворо! – з придихом заторохтіла Ніка і поклала чоловікові гірку смаженої картоплі зі сковороди Микити.
– Чоловік у будинку – здобувач! Він поріг переступив, а в мене перше, друге, салат зі свіжих овочів та компот домашній! Вранці – млинці з сиром або оладки зі сметаною. Так, Русю?
Руслан уже за обидві щоки уплітав мариновані опеньки. Він квапливо хитнув головою.
– Так, – пробубонів він з набитим ротом. – Млинці. Само собою.
– Не «само собою», а щоранку, між іншим! – Обсмикнула чоловіка Ніка і виклала на край столу телефон.- Ось, Аріно Трохимівно, подивіться! Вчора курник з грибами та куркою в три шари пекла. Тісто сама місила, щоб Русі після роботи око порадувати!
– Ой яка краса! – захоплено зацокала язиком свекруха, розглядаючи знімок на екрані. – Золоті ручки в тебе, Нікушо!
– Намагаюся, Аріно Трохимівно! – Защебетала Ніка. – Я взагалі вважаю, що в доброї дружини чоловік у кулінарію за готовою їжею не бігає!
– Ось у кого треба вчитися, дитино! – повчально сказала Аріна Трохимівна і докірливо зиркнула на Таїсію.
– Чоловіка домашнім годувати – святий обов’язок. А ти все за своїми папірцями у поліклініці сидиш. Нічого! Я за цю зиму у вас на кухні повний порядок наведу!
Таїсія так і завмерла із хлібницею в руках. Вона повільно опустилася на табурет з краю столу і притиснула долоню до чола. Усередині піднялася гаряча хвиля досади.
– У якому сенсі за цю зиму, Аріно Трохимівно? – перепитала Таїсія.
Свекруха жила у приміському селищі, у добротному цегляному будинку. Два тижні тому вона скаржилася синам, що старий газовий котел почав барахлити і шуміти ночами.
– А тобі Микита хіба не сказав? – командирським голосом промовила Аріна Трохимівна. – Газ нині кусається! Топити три кімнати одній – гроші на вітер розбазарювати.
– Та й котел того й дивиться встане посеред морозів. Я вирішила до квітня у вас перезимувати.
– До квітня?! – Вирвалося у Таїсії. – У нас у двушці?
– А що тут такого, дитино? – свекруха навіть бровою не повела. – Чи мені багато треба? У вітальні на дивані постелете. Вільну полицю в шифоньєрі під кофти виділите. Будемо разом господарювати!
Таїсія стрільнула очима у бік чоловіка. Микита винувато уткнувся поглядом у свою тарілку і почав зіскрібати виделкою піджарену скоринку з дна сковороди.
– Таю, мама тільки за пів години до приїзду зателефонувала, – виправдався він. – Сказала, що Руслан її вже разом із речами до нас везе. Я просто не встиг тобі сказати…
– А що тут попереджати взагалі? – Втрутилася Ніка, з викликом дивлячись на старшу невістки. – Мати рідна приїхала! У вас син вчитися поїхав, квартира напівпорожня, а ти ще незадоволене обличчя робиш!
– Саме так! – підтакнув Руслан і потягнувся виделкою за другим шматком курки. – Таю, ну ти чого починаєш? Мамі взимку у селищі одній важко.
– Звичайно, я розумію, чого Таїсія так переполошилася! – Отруйно хихикнула Ніка. – Адже при свекрусі не вийде чоловіка в пекарню за куркою ганяти! Доведеться самій біля плити постояти.
– З шостої ранку кашку вівсяну зварити, супчик протертий зробити, котлетки на пару! У нас із Русланом заведено старших поважати!
– До речі, у мами шлунок не казенний, – вагомо додав Руслан, відправляючи в рот ложку квашеної капусти.- Їй суворий режим потрібний і дієта. Зрозуміло, у вас тут і поліклініка твоя в п’яти хвилинах ходьби.
– Правильно Русланчик каже! – підтримала молодшого сина Аріна Трохимівна і витягла з накладної кишені кардигана пухкий зошит.
– Ось, я тут собі по годинах розписала, щоб порядок був! Підйом о шостій, прийом пігулок, о сьомій – гарячий білковий сніданок без масла.
– У мене тиск скаче, мені спокій та догляд потрібні! А від Таїсії хіба дочекаєшся ласкавого слова? Сидить похмуріше хмари!
– Мамо, ну гаразд, ніхто не проти, – пробурмотів Микита, не підводячи голови. – Поживеш у нас, по-братськи все вирішимо…
Таїсія слухала не моргаючи і машинально виправляла манжети домашньої кофти. Значить, ось як вони все добре розписали.
Цегляний гараж і дачну ділянку за кругленьку суму – Руслану та Нікі на простору трикімнатну. А маму з примхами, погодинним зошитом та паровими котлетами о шостій ранку на п’ять зимових місяців – у прохідну вітальню до Таїсії.
Яка взагалі, після поліклініки батрачити в другу зміну не наймалася.
– Не питання, – без натиску сказала Таїсія і піднялася з-за столу. – Зараз я тільки свій телефон із передпокою принесу. Покажу вам графік наших річних звітів, щоб ми одразу все по совісті розподілили.
Вона вийшла до передпокою і зупинилася біля трельяжу. За тумбою і прямо на лаві нагромаджувалися чотири величезні картаті баули і туго набиті пакети із зимовими речами.
Зверху лежав в’язаний плед ручної роботи та коробка з електрогрілкою. Аріна Трохимівна підготувалася ґрунтовно. Навіть не спитала господиню квартири – просто приїхала зимувати явочним порядком.
З кухні долинав дзвінкий, повчальний голосок Ніки:
– …я взагалі-то вважаю, Аріно Трохимівно, що лінивих дружин треба перевиховувати! Якщо жінка після роботи так втомлюється, нехай звільняється і займається будинком, як у нормальних людей заведено!
– Золоті слова, Нікушо! – прихильно відповіла свекруха. – От поживу до весни, привчу її до порядку!
Таїсія взяла телефон із полиці біля дзеркала і хитро посміхнулася до свого відображення. Що ж, за що боролися, на те й напоролися.
Вона повернулася за обідній стіл, поклала телефон поруч із хлібницею і подивилася на свекруху найчеснішими очима.
– А ви ж тисячу разів маєте рацію, Аріно Трохимівно! – щиро заявила Таїсія. – І ти, Ніко, прямо очі мені розплющила. Соромно сказати, яка я нікчемна господиня!
Ніка від несподіванки поперхнулася компотом і витріщила очі. Аріна Трохимівна насторожено примружилася.
– Це ти до чого хилиш, дитино? – з підозрою спитала свекруха.
– Як до чого? До вашого здоров’я та порядку! – з запалом підхопила Таїсія. – Самі поміркуйте: адже я в поліклініці з восьмої ранку до темряви пропадаю. У нас у листопаді річні звірки підуть, я раніше восьмої вечора взагалі з’являтися не буду.
– Ну то й що? – насупилась Аріна Трохимівна. – Увечері наготуєш!
– Та яке там, Аріно Трохимівно! – Таїсія навіть руками замахала. – Микита в автопарку у дві зміни оре. Іде о п’ятій ранку, гримить чоботями в передпокої. Ви ж у нас цілими днями одна в чотирьох стінах просидите!
– Ні борщу свіжого до обіду, ні млинців із сиром вранці. На нашій сухом’ятці та магазинних курях ви собі до Нового року гастрит заробите! Хіба можна так ризикувати здоров’ям?
– Ну, я й сама собі супчик зварити можу… – зам’ялася свекруха.
– Та хіба ми дозволимо вам у нас за плитою горбатитися за живого молодшого сина й такої золотої невістки?! – навмисне обурено вигукнула Таїсія.
– І потім самі подумайте, де ви в нас спатимете? У прохідній кімнаті на старому дивані, де від балкона протяг тягне? Який тут спокій вашому тиску!
Таїсія повернулася до дружини дівера і ласкаво подивилася їй прямо в обличчя.
– Інша справа у Ніки з Русланом! – дзвінко оголосила вона. – Квартира трикімнатна, простора, куплена саме з вашої легкої руки, Аріно Трохимівно!
– Третя спальня у них зовсім вільна, із заскленою лоджією, вікнами, які в тихий двір виходить. А головне – яка господиня вдома кожен день з третьої годин дня!
За столом стало чути, як у кухні капає вода з крана. Руслан перестав жувати опеньки і повільно поклав виделку на скатертину. З обличчя Ніки миттю злетіла вся пиха.
– Перше, друге, курник у три шари, оладки гарячі! – натхненно перераховувала Таїсія.
– Ніка вам по вашому зошиту о сьомій ранку і парову котлетку подасть, і кашку свіжу зварить!
– Вона вас за зиму так відгодує та відігріє, що ви про свій тиск і не згадаєте! Справді, Ніко?
– Почекай, Таю… – плутано почала Ніка, нервово смикаючи край ситцевої скатертини. – Яка ще третя спальня, взагалі?!
– У нас там прасувальна дошка стоїть! І сушарка для білизни! І коробки із зимовим взуттям!
– Господи, та хіба прасувальна дошка важливіша за рідну маму? – сплеснула Таїсія руками, дивлячись на неї з докором.
– Прасувальну дошку можна й у комору прибрати! Не питання! Ти ж щойно сама казала: у нас із Русланом заведено старших поважати, мамі потрібен режим і домашній супчик!
– Так, Нікушо! – раптом пожвавішала Аріна Трохимівна і розвернулася до молодшої невістки всім корпусом. – Таїсія ж справу говорить! У вас і справді кімната окрема порожня, і ліфт у будинку вантажний, і ти з обіду вдома!
– Аріно Трохимівно, зачекайте… – промимрила Ніка.
– Ні, Нікушо, вирішено! – владно перервала свекруха, постукавши долонею по зошитку. – У Таїсії справді завжди бардак і сухом’ятка, тільки шлунок псувати! А в тебе порядок!
– Будемо з тобою вдвох на кухні з ранку до вечора господарювати. – Ти мені млинці свої фірмові до сьомої ранку пекти станеш, а я простежу, щоб ти тісто правильно ставила!
Ніка розгублено заморгала. Фарба відлила від її щік, і на переніссі поступило дрібне ластовиння. Вона гарячково шукала очима підтримку чоловіка.
– Русю, ну скажи хоч ти! – верескнула вона. – Яке «господарювати з ранку до вечора»? У мене після перукарні мігрені! Мені тиша потрібна, між іншим!
Я о третій годині приходжу і лягаю з маскою для сну на дві години!
– Як це лягаєш, дитино? – здивувалася Аріна Трохимівна. – Ти ж щойно хвалилася, що щодня три свіжі страви біля плити готуєш!
– Ну, це я образно сказала! – бовкнула Ніка, остаточно втративши голову.- Коли настрій є, то й готую! А курник той взагалі свекруха колеги на продаж пекла, я половинку купила!
– І взагалі-то в третій кімнаті від вікна дме і батарея ледве тепла! Не можна туди маму!
Руслан задерся на табуреті і винувато почухав потилицю.
– Ну так, мамо… – пробубонів він. Батарея там того… дивує.
– На кухні від духовки жарко! – Ласкаво вставила Таїсія. – І електрогрілка у Аріни Трохимівни з собою в коробці лежить, я в передпокої бачила. Самі поміркуйте, в новій трикімнатній з гарною господинею краще, ніж на прохідному дивані!
– Таю, ну ти чого починаєш… – зовсім розгубився Руслан і схопився за стіл. У нас цієї суботи друзі прийдуть, у нас навіть не прибрано!
– Нічого страшного! – бадьоро відрізала Аріна Трохимівна, якій ідея окремої світлої спальні замість дивана у двушці подобалася дедалі більше.
– Ми з Нікушею завтра з шостої ранку генеральне прибирання розпочнемо! Я ж чистоту і порядок люблю! Заодно перевірю, як ви в новій квартирі влаштувалися, бо за два роки матір всього три рази на годинку пускали!
Ніка вчепилася рожевими нігтями в край скатертини.
– Аріно Трохимівно але ж ми з Русланом домовлялися, що ви у Микити з Таєю зимуєте! – процідила вона тремтячим голосом. – Ми вже сюди занесли ваші речі!
– Як же я можу по совісті залишити маму без гарячого обіду та твого фірмового догляду? – Таїсія розвела руками. – Я ж не звір який! Ти мене так присоромила за столом, Ніко, що в мене совість прокинулася.
– Нехай Аріна Трохимівна поживе у справжній родині, де дружина для чоловіка та свекрухи різносоли щодня готує! От і добре все вирішилося!
Микита глянув на дружину, потім на притихлого брата і сховав усмішку в густих вусах.
– А Тая має рацію, Руслане, – вагомо сказав він, підводячись з-за столу. – По-братськи буде, якщо мама в просторій квартирі поживе.
– Негоже їй у нас на протягу тулитися, раз у вас ціла спальня простоює і домашні курники остигають! Пішли, допоможу баули до машини знести.
– Микито, та ти знущаєшся?! – зашипів Руслан у передпокої, коли брати бралися за ручки сумок. – Ніка мене тепер зі світу зживе!
– Нічого, братику, – тихо реготав Микита, подаючи коробку з електрогрілкою.- Зате вранці кашку свіжу поїси. Все, як у вас заведено!
Збори зайняли менше, ніж десять хвилин. Руслан пихкав, тягаючи мамині баули до ліфта. Ніка натягувала в передпокої бежеве пальто з таким обличчям, наче її відправляли на заслання, і навіть забула попрощатися.
Аріна Трохимівна на порозі дбайливо сховала свій зошит у кишеню кардигана і вже на сходовому майданчику почала диктувати молодшій невістки список продуктів на завтрашній сніданок.
Минуло півтора місяці. Настав сніговий грудень. Зимівля у «зразкової господині» тривала рівно два тижні.
Незабаром з’ясувалося, що Ніка в будні годує Руслана покупними варениками та сосисками, у вихідні спить до полудня, а вимоги свекрухи вставати о шостій ранку заради парових котлет зустрічає такими концертами, що сусіди стукають по батареї.
На чотирнадцятий день Аріна Трохимівна в пух і порох посварилася з молодшою невісткою через немиту духовку і зажадала відвезти її назад у селище.
Микита з Русланом скинулися порівну і за вихідний поміняли матері старий газовий котел на новий. Водночас і веранду утеплили. У цегляному будинку свекрухи знову стало тепло.
По суботах Аріна Трохимівна іноді заїжджала до Таїсії та Микити на пару годин – уже без нічого, без баулів і без свого заповітного зошита.
На магазинну курочку гриль вона більше не косилася і навіть хвалила рум’яну скоринку. А Ніка на сімейні вечері перестала ходити. Щоразу передавала через чоловіка, що страшенно зайнята домашніми справами.
Руслан же приїжджав до брата один, із задоволенням сідав за стіл і уплітав по дві повні тарілки смаженої картоплі з пательні Микити, явно не поспішаючи повертатися додому.
Не дарма ж кажуть, – язик мій недруг. Менше б молодша невістка ним ляпала, дивишся і свекруха б у прохідній кімнаті зимувала…