Романтичний вікенд Віри обернувся кошмаром, коли її хлопець Ігор утік із готелю, залишивши їй рахунок на 30000 гривень за мінібар і сервіс у номері. Але Віра знайшла спосіб помститися — красиво й публічно.
Ми з Ігорем приїхали до розкішного готелю в п’ятницю ввечері. Щойно ми зайшли у хол, як серце моє забилося частіше. Вид на море, шикарні інтер’єри, ввічливий персонал — усе здавалося казкою.
— Ого, Ігорю, це просто неймовірно, — сказала я, стискаючи його долоню.
— Я знав, що тобі сподобається, Вірочко, — усміхнувся він.
Ми зареєструвалися в адміністраторки, на ім’я Марина й піднялися до номера. Трохи освіжившись, пішли вечеряти до ресторану на даху.
Захід сонця, музика, тихий шепіт хвиль — усе було, як у кіно. Ігор посунув для мене стілець, і я відчула себе по-справжньому особливою.
— Дякую, Ігорю, — прошепотіла я, дивлячись йому в очі.
Ми говорили про майбутнє, ділилися мріями. Він підняв келих і сказав:
— За нас і за все, що попереду.
— За нас, — відповіла я, чокнувшись із ним. Це була наша перша спільна подорож, і мені здавалося, що нас чекає щаслива історія.
Я помилялася.
У суботу зранку Ігор приніс сніданок у ліжко. Ми насолоджувалися круасанами, свіжими фруктами й кавою, дивлячись у вікно на океан.
Потім гуляли пляжем, збирали мушлі, заходили в крамнички й куштували місцеві смаколики. Все здавалося ідеальним.
У неділю було так само чудово. Ми сміялися, трималися за руки, снідали в номері, говорили про плани. Я була щаслива.
А потім прийшов понеділок.
Я прокинулась — а Ігоря вже не було в ліжку. Він метушився по кімнаті, збирав речі.
— Термінова нарада! Мушу їхати просто зараз! — сказав на ходу. — Ти просто випишись пізніше й приїдь додому, — поцілував у чоло й зник.
Я засмутилася, але вирішила насолодитися останнім ранком: поніжилася в ліжку, прийняла душ, неспішно зібралася, замовила легкий сніданок у номер.
Я досі думала, що вікенд був чарівним. Аж поки не настала хвилина виїзду.
На рецепції мене зустріла Марина й простягнула рахунок. Я глянула — і завмерла. 30000 гривень! Виявилося, Ігор майже не вилазив із мінібару й постійно щось замовляв у номер.
Я одразу набрала його, але він не відповідав. Тоді я надіслала йому фото чека з питанням. Відповідь була суха:
«Я на нараді. Просто оплати. Я ж оплатив номер, ти можеш взяти на себе решту».
Я кипіла злістю, але намагалася знайти виправдання: може, він і справді заплатив за номер, то справедливо, якщо я покрию решту?
— Гаразд, я оплачу. Напевно, він виклав чималу суму за номер, — сказала я Марині.
Марина пирхнула.
— За номер? Та він не витратив ані копійки. Все оплачено його компанією — у межах бонусної програми. Їм такі поїздки компенсують.
Мене ніби струмом вдарило. Виходить, він навіть не платив за житло, а мене виставив на солідну суму? Я почувалася зрадженою й приниженою. Зціпивши зуби, простягнула картку.
— Проведіть, будь ласка, — тихо сказала я.
Дорогою додому я кипіла всередині. Але чим ближче була квартира, тим чіткішим ставав мій план.
Вдома я сіла за ноутбук і почала складати допис у соцмережах. На перший погляд — гарна історія про відпустку: фото заходу сонця, романтичної вечері, пляжу.
А в самому кінці — знімок рахунку на 30000 гривень, скрін листування з Ігорем і фото усміхненої Марини на рецепції.
Підпис:
«Завдяки Ігорю у мене був чудовий вікенд. Усе було ідеально до понеділка, коли він “терміново поїхав на нараду”, залишивши мені рахунок на 30000 грн. Обіцяв, що номер — це його подарунок. Виявилося, номер оплатила його компанія, а “подарунок” — це мій рахунок за його гастрономічний марафон. Іноді люди, яким ти довіряєш, показують своє справжнє обличчя у найнесподіваніший спосіб».
Я трохи поміркувала — і натиснула «опублікувати». Реакція була миттєвою. Коментарі, повідомлення підтримки, обурення. Пост розлетівся мережею.
Задзвонив телефон. Ігор.
— Віро, ти що вчинила?! — кричав він. — У мене телефон розривається!
— Я просто розповіла правду, Ігорю. Люди мають право знати, з ким мають справу, — спокійно відповіла я.
— Видали! Негайно!
— Ні, — коротко сказала я й вимкнула.
Невдовзі він видалив свій акаунт, заблокував мене, намагаючись сховатися від хвилі осуду. А я… усміхнулась.
Нехай я втратила чимало грошей — зате зберегла роки болю та розчарувань.
Ставте вподобайки та пишіть,коментарі, що думаєте з цього приводу?
