Одна моя знайома нещодавно здивувала: запросила на весілля. Ви запитаєте, а що тут дивного, ну весілля і весілля. А вся справа в тому, що знайома ця ні з ким не зустрічалася вже довгий час. Та й взагалі я не пам’ятаю, щоб у неї за час нашого знайомства хоч хтось був.
Ми з нею в одному дворі живемо: ні хлопця, ні залицяльника у неї не було, та й мати цієї знайомої та ще пліткарка – якби дочка хлопця завела, то швидко б про це все дізналися.
Зустрілися з нею, значить, в магазині, розговорилися. Вона мене і приголомшила: приходь, каже, на весілля в кінці квітня. Я, звісно, за неї пораділа, але цікавість не відпускала, ось і запитала, а хто наречений-то? Відповідь її здивувала ще сильніше.
Є в моєму будинку дивак такий – Вовка. У нього з головою не зовсім порядок, навіть діагноз якийсь стоїть. Живе один, спокійний, нешкідливий, часто бабусям допомагає в під’їзді, та й мене пару раз виручав.
Якось їхала у відрядження – залишала у нього кота. Так ось, виявилося, що знайома моя за Вовку заміж виходить. Я як дізналася, м’яко сказати, здивувалася. Розумію, любов сліпа, але вони з ним навіть не спілкувалися ніколи, яка там любов? Запитала у неї, як так вийшло, отримала відповідь: їй уже під тридцять, ніхто на неї не дивиться, а на нього і зовсім не зазіхне. А сім’ю хочеться, ось і зважилася.
Але у мене інші думки є. Думаю, мати її штовхає на це весілля, щоб з Вовки гроші трясти. Він по здоров’ю хорошу пенсію отримує, плюс працює, та й безвідмовний, добрий. Вирішила матуся зробити з хлопця дурня, а дочку свою використовує у всіх сенсах. На весілля сходжу, щоб Вовку підтримати, але поваги ця сімейка більше не викликає. Як подумаю, що все це грошей заради, так противно стає. Сподіваюся, що помиляюся … дуже сподіваюся …
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…