Зараз чоловік живе у друга, а я з матір’ю, і все частіше виникає питання – а чи ми все ще подружжя?

Навіть не знаю з якого місця починати розповідати. Мене звати Катя, я заміжня. До недавнього ми з чоловіком жили у моєї матері, але через його дивне виховання та дурний характер, мати вказала йому на двері. Зараз він живе у друга, а я з матір’ю, і все частіше виникає питання – а чи ми все ще подружжя?

А тепер по порядку. Мій чоловік народився та виріс у невеличкому містечку на Заході України. Про батька я майже нічого не знаю, певно як і сам Ярослав. А от мати в нього неймовірна жінка. Добра, щира, працьовита. Виховувати сина самотужки, то сер’озний виклик, і в мене викликає щире захоплення те, як же вона впоралася.

Матір Ярослава, пані Ірина, одразу попросила звати її без зайвих по-батькові. Мені було незвично та зараз вже звикла. Вона останні сім років працює в Італії. Їй важливо було дати синові все найкраще і це вдалося. Найважливішим було вивчити дитину у кращому ВУЗі. Син обрав освітній заклад у Києві і мати підтримала.

Нажаль, вступити до престижного вишу на бюджет Ярослав не зміг. Не стало балів. Він завжди казав, що в його місті немає сильної школи, яка б підготувала до такого амбітного вступу. Тому перед матір’ю постало завдання оплатити навчання, проживання сина і допогти отримати диплом. На відміну від усіх, хто навчався на контракті, Ярик єдиний не шукав собі підробітків. Це не зробило з нього більш хорошого студента, на сессіях він традиційно ледь вилазив із хвостів і часом навіть платив.

Я його повна протилежність. Вступила у той же виш власними силами на бюджет. Завжди тримала першість за оцінками, полюбилася вчителям. Як каже Ярослав, що якби в нього були столичні вчителі і більше уваги матері свого часу, то він би теж виріс більш здібним. А так ми у цьому різні.

Я народилася і виросла у Києві. Своє студенство прожила із батьками. Тата не стало через здоров’я і ближче до диплому я вже жила із матір’ю вдвох. Коли ми починали зустрічатися з Ярославом, він, якось і не дуже намагався мене вразити. Не пам’ятаю квітів чи цікавих побачень. Він просто якось був поруч, усі звикли, що ми разом. Навіть я.

Після завершення навчання Ярослав знайшов собі досить посередній заробіток. Він так і продовжував жити з двома товаришами, а мені все більше хотілося мати з ним спільний побут. Я теж почала заробляти, але точно була певна, що пропонувати жити разом я не маю. Чекала якогось кроку.

Ярослав продовжував жити, як вічний студент. Я ж з дівчини потроху ставала жінкою. Я хотіла домівку, дитину. Чим далі ішов час, тим більш явно я розуміла, що шляхи у нас різні, він не дорослішав. Якось я навіть була шокована, але мати йому, працюючому парубку, все ще висилала кошти. Йому певно й на думку не спадало відмовитися.

Мені було важко, я до нього звикла. Але таки знайшла у собі сили прийняти рішення, що я хочу розірвати ці стосунки. Поговорила з Ярославом. Я переживала, мені боліло, але це було потрібно. Він же спочатку не сприйняв всерйоз, а потім якось щиро здивувався, що ми не підемо до друзів, як пара.

Він придумав вихід, запропонував мені вийти за нього заміж. Без каблучки, без квітів. Просто підійшов і спокійно сказав. А в мене тоді гора з плеч упала. Я була рада не втратити своє студентське кохання і створити родину. Нарешті!

Я була окрилена, щастю не було меж: він нарешті готовий подорослішати! Але після розпису, який він мені лише і запропонував. Жодного весілля, але й хай би так. Після церемонії він запитав, чи ми можемо пижити у матері.

У моєї матері для мене можна все. Для неї моє прохання закон. Але я цього не хотіла. Тихий розпис і життя з мамою – це не мій рівень амбіцій. Але явно співпадає із його рівнем. Я була б рада відмовити, але посподівалася, що ми одразу почнемо шукати житло. Що це на місяць чи два.

Пройшло два довгих роки. Ми досі жили з матір’ю під одним дахом. Не буду брехати, роль чоловіка Ярославу давалась гарно. Він не дозволяв мені чи матері торкатися рахунків за комуналку. Купив деякі нові меблі, у залі повісив величезний телевізор, а старий переніс у кухню. Продуктами заправляли всі троє, але найважчі торби ніс тільки чоловік.

Пару тижнів тому він заговорив про дивні речі. Почав питати чи моя мати ніколи не хотіла на заробітки? Може їй підказати щось, бо вона просто не знає яке це прекрасне жіття? Я снинила його тоді. Але за тиждень розмова знов повторилася. А третя спроба стала для нього фатальною. Мати була в кухні, бін ніби навмисне заговорив саме коли вона вдома. Я намагалася змінити тему чи попросити замовкнути, але відчинилися двері і мати промовила рівним тоном:

“Ярославе, родичу мій милий, не треба шукати роботи мені, а краще пошукай для себе. Візьми іпотеку, придбай родині житло. Я вже давно обіймала би онуків, якби у Каті був чоловік нормальний. Ти зараз виходь за двері, а речі ми тобі передамо. Я не жартую і не треба випробовувати моє терпіння”.

Чоловік вийшов, двері за ним зачинилися. Ключі лежали біля входу, але мати все одно замінила всі замки. Ми з Ярославом зараз ніби не подружжя, а просто зустрічаємося. Ми бачимося в кафе іноді. Він живе у друга.

Я питаю коли у нас, як у родини, буде домівка. Ярослав розповідає, що шукає, але оренда в Києві це дуже складно. Робить з мене дуру, якщо чесно. А крайній раз у кафе запитав чи можна прислати робітників, щоб забрати меблі і телевізор з квартири? Він вирішив дооблаштувати житло друга. Я дар мови втратила.

Я б може вже і сама щось орендувала, він би певно що заходив би. Можливо переїхав. Але хто врешті-решт у нашій родині чоловік?

Related Post

Ось уявіть собі, чоловік працює у своєї колишньої дружини і вони навіть не сваряться, більше того, будують досить прибутковий бізнесОсь уявіть собі, чоловік працює у своєї колишньої дружини і вони навіть не сваряться, більше того, будують досить прибутковий бізнес

Чоловік знаходиться в підпорядкуванні у своєї колишньої дружини Пишу під враженням. Сьогодні спостерігала дуже дивну картину. Я влаштувалася на роботу зовсім недавно. Всіх тонкощів не знаю, а взаємин всередині колективу