Я за фахом інженер. Мені 29 років. І так сталося, що два роки тому влаштувався працювати в організацію “широкого профілю”. Не згадуватиму назву, щоб не зробити рекламу… або антирекламу.
Перевезти меблі? До нас! Прочистити унітаз? До нас! Поміняти проводку чи викрутити лампочку? Знову до нас!
Варто відзначити, що працювати як майстер на всі руки мені подобалося. Я взагалі люблю щось лагодити, встановлювати, прикручувати. А ось тяжкості тягати не дуже люблю. Вантажники у нас навіть більше заробляють, але це точно не моє.
Наймиліші клієнти – це самотні бабусі. Якщо тебе викликає бабуся, то це означає, що вона не буде з тобою лаятися, не буде збивати ціну (хоча часто щось роблю безкоштовно для старих), та ще й нагодують чимось смачненьким.
Найжахливіше — це приїхати до якоїсь мажорки. Гонору багато, часто змушує чекати та постійно лаються. Я раніше переживав — думав, що справді роблю погано. А виявилось, що вони так просто ціну збивають за роботу. У нас є навіть чорний список таких неадекватів.
А є категорія жінок, яка викликає “чоловіка на годину” зовсім не для ремонту. А заради подружніх обов’язків. Не знаю, як інші мої колеги, але мені якось не хочеться роздягатися перед кожною незнайомкою.
Не подумайте, що я є імпотентом, просто дуже часто жінки виглядають дуже страшно. Інші поводяться наче психопатки.
Але дуже добре запам’ятався один виклик. Потрібно було повісити полку, змастити дверні петлі та ще щось по дрібниці. Клієнтка чекала на мене о 20:30. Я взагалі працюю до восьмої вечора, але поїхав.
Зробив все хвилин за 20. Ще хвилин 5 прибирав по собі. Жінка сказала, що гроші заплатить лише після того, як я вип’ю з нею по келиху вина. Сказала, що могла б і сама все зробити вдома, але звернулася до компанії “чоловік на годину”, щоб не бути на самоті ввечері. У неї нібито був день народження того дня, а пити поодинці їй не хотілося, родичів у місті не було, подруги забули.
Скажу чесно, що то була дуже мила жінка. Мені того вечора теж робити було нічого. Я відніс інструменти до машини, переставив автомобіль, щоб уранці було зручніше виїжджати та повернувся. Квітів я не знайшов, проте купив деяких солодощів і листівку в магазині.
Ми чудово провели вечір. Спочатку повечеряли, порозповідали байки. Далі я привітав її як міг. Вранці не поїхав на роботу — набрехав, що захворів.
Жінка також не пішла на роботу. Наступний тиждень став останнім. Більше я не працював у фірмі “чоловік на годину”. А та листівка досі зберігається у нас.
Дружина каже, що це найкращий подарунок, який я їй зробив. Прикро прямо. А як же петлі дверей? Я дуже старався!
