З Наталкою ми знайомі ще з шкільних років, вона була особливою дівчиною, – розповідає мені бабуся. Я ніколи не думала, що вона здатна на якісь погані вчинки. Вона завжди такою справедливою здавалась, чесною.
Цю розповідь бабуся затіяла не просто так. І я не помилялася. Коли я завагітніла, то як і має бути, переживала про все. Перш за все, чи буде здоровим немовлятко, чи не буде хворіти. Мій лікар поцікавився чи не було часом у нас генетичних захворювань, а я вирішила уточнити у бабусі, бо ж вона мене виховала. Моєї мами не стало, коли мені було 3 місяці. А бабуся взяла до себе.
От баба Ганя і продовжила розповідь. Наталка і твоя мама були подругами. Зі школи все ділили, а останн що їм довелося розділити – твого батька.
Я про батька свого і не чула ніколи, і не запитувала. Знала що в мене бабуся є, дідусь, мати була, і ще багато двоюрідних родичів.
Коли Наталка завагітніла від твого батька, твоя мати вирішила, що має піти. Але це не входило ні в плани батька, ні а Наталчині. Не хотіла вона народжувати, хоч гвалт. Лікарі тоді заборонили позбавлятися дитини, тому на світ з’явилася ти.
Мама Катя, тобто Наталчина подруга, просила щоб дитину та нікуди не дівала, хоча б не в дитячий будинок. Одного разу Наталка так сильно розгнівалася що ти плачеш, що вирішила провчити тебе, 3-місячну, і лишила на лавці біля перону.
Ти перекрутился і залишилася прямісінько на колії. Донька моя побачила це і кинулася рятувати від потяга що вже був за кількасот метрів. Вона б встигла, тебе витягнула і поклала на пероні, а сама просила в Нати, щоб та руку дала. Вона не встигла, чи не схотіла. Потім принесла тебе мені і сама про все розповіла.
Отак ти доню і стала моєю онукою. А хвороб, каже бабуся, не було в родині Наталі. Пологи у всіх легко проходили і швидко. Благословила мене на гарні родини бабуся. Не помилилася, дівчинка у мене, Катериною назвала, в честь мами.
