Одна моя знайома нещодавно здивувала: запросила на весілля. Ви запитаєте, а що тут дивовижного, ну весілля то й весілля. А вся річ у тім, що ця знайома ні з ким не зустрічалася вже довгий час.
Та й загалом я не пам’ятаю, щоб у неї за час нашого знайомства хоч хтось був. Ми з нею в одному дворі живемо: ні хлопця, ні залицяльника у неї не було, та й мати цієї знайомої та ще пліткарка – якби донька хлопця завела, то швидко про це всі довідалися. Зустрілися з нею, якось, в магазині, розмовляли.
Вона мене й приголомшила: приходь, каже, на весілля наприкінці квітня. Я, природно, за неї пораділа, але цікавість не відпускала, от і запитала, а хто наречений? Відповідь її здивувала ще сильніше. Живе у моєму будинку дивак такий – Вовка.
У нього з головою не зовсім лади, навіть діагноз якийсь стоїть. Живе один, спокійний, нешкідливий, часто бабусям допомагає у під’їзді, та й мене кілька разів рятував. Якось виїжджала у відрядження – залишала у нього кота.
Так ось, виявилося, що моя знайома за Вовку заміж виходить. Я як дізналася м’яко сказати, здивувалася. Розумію, кохання сліпе, але вони з ним навіть не спілкувалися ніколи, яке там кохання? Запитала в неї, як так вийшло, отримала відповідь: їй уже під тридцять, ніхто на неї не дивиться, а на нього так і зовсім.
А сім’ю хочеться, от і наважилася. Але я маю інші думки. Думаю, мати її штовхає на це весілля, щоб із Вовки гроші трясти. Він по здоров’ю хорошу пенсію отримує, плюс працює, та й безвідмовний, добрий. Вирішила мати з хлопця дурника зробити, а доньку свою використовує у всіх сенсах.
На весілля схожу, щоб Вовку підтримати, але поваги ця родина більше не викликає. Як подумаю, що все це заради грошей, так гидко стає. Сподіваюся, що помиляюся… дуже сподіваюся…