Другий рік живу із чоловіком. Претензій до нього, як до чоловіка, немає, ось як батько він ще те диво в пір’ї, але дитину з ним заводити я не збираюся, тому цей момент мене не турбує.
Я маю сина, йому чотирнадцять років. З колишнім чоловіком стосунки у нас нормальні. Син із татом спілкується, і колишній чоловік сина грошима не ображає.
Якщо щось треба, достатньо набрати номер колишнього чоловіка. На пустощі або перегин він грошей не дасть, але якщо витрата необхідна, та обґрунтована, то скупитися не буде.
У чоловіка дочка, дівчинка тринадцяти років. Вона пише батькові щодня, грошей просить, але чоловік не дає. Він думає, що її мати змушує побиратися.
Аліменти він платить, але менше, ніж мав би платити, якби зарплатня була повністю біла. Вважає, що з нього шість тисяч, з матері шість тисяч, – буде у доньки чудове життя.
Дівчинка живе з матір’ю, вітчимом, та двома молодшими братами. Не думаю, що їй добре живеться, але це не моя справа.
Діти між собою знайомі, ми з чоловіком кілька разів виводили дітей розважатися. Потім діти знайшли один одного в соціальних мережах, та почалося листування.
Справа якраз у листуванні. Дівчинка запитує, що мій син робить, чим її тато зайнятий. Син відповідає, що не знає, бо він зі своїм татом на орендованому катері катається.
Або вони з татом, та його друзями на пейнтболі, або ще щось. У дівчинки постають запитання до батька. А чим вона гірша? У сина завжди є кишенькові гроші.
Я виділяю, залежно від успішності, а колишній чоловік теж переказує, час від часу. Там і кишенькові гроші, і на обіди, і на проїзд, все до купи. Дівчинка, як я зрозуміла, іноді від мами отримує якісь гроші, але дуже обмежено.
З подарунками теж не все гаразд. Чоловік доньці нічого не подарував, скажімо, на Новий рік. Син отримав два подарунки, від мене, та від тата. Діти поспілкувалися, у дівчинки питання, чому так, чому комусь два подарунки, а їй лише фігня від мами.
З сином була розмова про гроші, коли дівчинка почала в нього жебракувати.
– У тебе є мама та тато. Гроші дитині мають давати мама й тато, а не інші діти.
Чим довше живемо із чоловіком, тим більше у дівчинки до нього претензій. Чоловік однією фразою обходиться: він аліменти платить, нехай мама на ці гроші подарунки дарує, й на кишенькові витрати та бажані покупки кошти видає.
Зрозумівши, що з татом каші не звариш, дівчинка переадресувала всі претензії до мене. Мовляв, я чоловікові забороняю їй гроші давати, його заробіток на себе, та сина витрачаю.
Синові в особисті полетіли питання:
– Скільки твоя мама заробляє? Мій тато їй гроші дає? Скільки? А твій?
Син спочатку до мене прийшов, йому питання здалися дивними та недоречними.
– Відповідай, що нічого не знаєш. Або що непристойно таке питати. Або хай у мене спитає, – порадила синові.
Він написав, що не знає. Почала дівчинка висловлювати бажання, приїхати до нас в гості. Я чоловікові сказала, що перед її приїздом, йому варто було б поговорити з дочкою.
Він вирішив, що не варто. Просто поставив ультиматум: або вона мовчить, тобто поводиться пристойно, або буде вдома сидіти, жодних поїздок до нас.
З одного боку, мені шкода дівчинку. Батьку, можна сказати, наплювати, мамі не дуже потрібна, але грати на її підтримку і захист, я не стану. Своїх справ по горлянку.
Сина попросила, щоб він з дівчинкою не був відвертим, спілкувався на спільні теми. Він так і робить. Якщо про батька, то взагалі дівчинці не відповідає.
Якби я була молодша, та хотіла шлюб і дітей, то навіть за наявності почуттів, із цим чоловіком не зв’язалася б. Наразі, мене цікавлять інші речі: підтримка, турбота, інтим.
Це я отримую в потрібному обсязі. Щастя, що колишній чоловік після розлучення залишився батьком. Мені здається, моєму нинішньому чоловікові варто взяти у нього пару уроків. Як гадаєте?
