Насправді рабство ніхто не відміняв, його просто суттєво адаптували до сучасності. І тепер воно виглядає так:
1. Кредитні картки
Сергій отримує 15 тисяч гривень на місяць. Також у нього є кілька кредитних карток із загальним боргом в 60 тисяч гривень. За обслуговування цього кредиту Сергій щомісяця платить банкам десять відсотків від своєї зарплати: півтори тисячі.
При цьому потихеньку виплатити кредит і перестати виплачувати відсотки Сергій не може. По-перше, його щільно тримає на гачку такий прийом як «мінімальний платіж»: якщо Сергій перестане витрачати гроші з кредиток, йому доведеться протягом декількох місяців жити на половину зарплати, чого він собі дозволити не може.
А по-друге, навколо стільки спокус, стільки речей-які-можна-купити-за-гроші … що Сергій не бачить іншого виходу, окрім як продовжувати рік за роком годувати жируючі на його біду банки.
Кумедний факт: Сергій давно вже мріє про власний бізнес, при цьому рентабельність в тридцять відсотків річних його більш ніж влаштувала б. Однак організувати абсолютно залізний гешефт – виплатити банкам борг і почати класти відсотки по кредиту собі в кишеню – Сергій не може. Матриця не дозволяє.
2. Автомобілі
Микола любить автомобілі. Раніше він їздив на метро, потім зібрав грошей на жигулі. Зараз переміщається на взятому в кредит лансері. Грошей у нього обмаль, часто доводиться економити на найважливішому, типу відпустки або лікарів. Але життя без свого автомобіля Микола вже не уявляє.
Йому треба віддавати кредит за машину, розплачуватися за втюхане дилером додаткове обладнання і неймовірно дороге страхування. Йому треба вирішувати купу дрібних проблем з паркуванням, з подряпинами, з заміною витратних матеріалів і з гарантійним ремонтом. Йому треба раз в сезон міняти гуму і три рази в тиждень заливати собі повний бак.
Микола, в принципі, не скаржиться. Кожен окремий грошовий вклад в автівку цілком йому по силі. Ось тільки якби Микола ретельно підрахував вартість володіння своїм скарбом, він би з’ясував, що вузькоокий четвероколёсний «друг» щомісяця пожирає третину його зарплати і половину його вільного часу.
Міг би Коля купити собі замість лансера стару добру ладу, щоб не морочитися взагалі ні з КАСКО, ні з іржею / подряпинами, ні з дорогими запчастинами? Щоб кидати машину де завгодно, і щоб чинитися за дрібний прайс в хорошому сервісі поруч з будинком, без паперової метушні і без черг?
Напевно, міг би. Але якщо ви скажете Миколі, що він вибрав собі машину не за рівнем, він навіть не пошле вас з вашими порадами. Микола просто зробить здивовані очі і покрутить пальцем біля скроні.
3. Дрібні витрати
Василь працює сантехніком за викликом. Там тисяча, там дві, тут п’ятсот гривень … в цілому мав би виходити непоганий заробіток. Однак в гаманці у Василя вкрай рідко збираються помітні суми, він майже завжди на мілині.
Чому?
Тому що Василь як заробляє гроші, так їх і витрачає: не рахуючи. Двісті гривень на таксі до будинку. Шістсот гривень на обід в ресторані. З одного боку, працюєш і працюєш … а грошей немає як немає.
Якби Василь завів собі блокнот і почав туди записувати всі доходи і витрати, у нього б від жаху заворушилося волосся. Василь би побачив, що поїсти в ресторані – це не жалюгідна шістсот за раз, як він думав, а двадцять тисяч в місяць, двісті сорок тисяч в рік. Вася б побачив, що таксі – це зручно і комфортно, але два місяці переміщень на маршрутках дозволять йому купити новий комп’ютер, про який він мріє вже три роки.
Однак як і належить нормальному рабу Матриці, рахувати гроші Василь не вважає за потрібне.
4. Весілля і Дні народження
Аліса виходить заміж. Аліса працює помічником менеджера, її обранець – молодшим інженером технічної підтримки. Бюджет свіжостворений сім’ї – тридцять тисяч гривень на місяць.
Бюджет весілля – чотириста тисяч.
Чому б Алісі розписатися тихо в РАГСі і не поїхати відзначати обмін кільцями удвох з чоловіком в який-небудь тихий ресторанчик? Навіщо їй цей жартівливий тамада, навіщо їй ці дурні конкурси, навіщо їй ця юрба п’яних гостей?
Навіщо треба залазити в борги, розоряти батьків, годувати і поїти людей, які, будемо відверті, цілком в змозі поїсти і випити за свій рахунок? Аліса ж не дура і розуміє, що якщо вона не буде влаштовувати весілля, ніхто на це й уваги не зверне: знизають плечима і забудуть на наступний день.
Причин спускати в нікуди річний дохід сім’ї у Аліси дві. По-перше, так їй наказує Матриця в особі наших звичаїв і традицій. По-друге, Алісі хочеться покрасуватися в білій сукні і Аліса вважає, що рік роботи двох чоловік – цілком нормальна ціна за кілька весільних фотографій.
Звичайно, захисники наївної дівчини могли б сказати зараз, що весілля буває раз в житті … Але ж є ще дні народження, похорони, відзначення Нового року. Скільки грошей Аліса буде спускати щорічно на ці безглузді посиденьки?
5. Алкогольна петля
Юра періодично дивиться в дзеркало і думає, що треба б, нарешті, записатися в тренажерний зал: прибрати пивний животик і підбадьорити м’язи гирями-гантелями. Однак Юра працює п’ять днів на тиждень, а після роботи випиває кухоль-другий розведеного етанолу.
Він зовсім не алкоголік: Юра вірить, що спирт в малих дозах якщо не корисний, то хоча б не особливо шкідливий.
Однак робота і алкоголь так добре структурують його час, що записатися в тренажерний зал йому рішуче ніколи, та й сил після подвигів трудових на подвиги спортивні вже не залишається.
Гострих причин міняти ритм свого життя у Юри немає. Просто Юра виглядає на п’ятнадцять років старше за свій вік і весь час відчуває себе злегка паршиво … але в цілому все ок. Матриця тримає Юру сталевою хваткою. Шансів зірвати зі свого горла її пальці у Юри, прямо скажемо, небагато.
6. Реклама
Ірина п’є колу, курить мальборо, жує орбіт і жере в три горла гамбугери в МакДоналдсі. Від неї завжди пахне Дольче Габбана, а свій айфон Ірина носить в сумці від ЛуіВіттон.
При цьому Ірина впевнена, ніби реклама на неї ніяк не діє, а хворий шлунок і порожній гаманець – це її власний вибір.
Хижі рила з телеекранів хором підтримують Ірину в її наївному омані: «Ти вільна людина, Ірино, ти розумна і красива жінка, ти завжди абсолютно добровільно і незалежно вибираєш, кому з нас ти покірно віднесеш чергову свою зарплату».
7. Дорогі речі
Гліб не такий багатий, щоб купувати дешеві речі. Точніше, він взагалі не багатий. Гліб – ніщеброд, і грошей у нього часто не вистачає навіть на чашку паруючої кави в автоматі поверхом нижче його офісу.
Однак говорити «йдіть ви якнайдалі, це для мене занадто дорого» Гліб не вміє. Через це він постійно купує собі речі, побачивши які навіть у набагато більш забезпеченої людини на горлі негайно змикаються холодні зелені лапки.
Шкіряна куртка ціною в дві зарплати? Я не настільки багатий, щоб купувати дешеві речі. І плювати, що в розмірах і фасонах Гліб не розбирається, через що виглядає в цій куртці як брат скупника краденого.
Ноутбук останньої моделі за шістдесят тисяч гривень? Я не настільки багатий, щоб купувати дешеві речі. Візьму кредит під шалені відсотки, буду два роки харчуватися вівсяною кашею з сіллю і їздити зайцем на метро, але зате у мене на полиці буде припадати пилом красивий сріблястий ноутбук.
Питається, і чого б Глібу же не бути скромніше, і не купувати собі речі трохи гірше, але в десять разів дешевше?
Та все просто. Гліб лінується витратити три години часу, щоб порівняти ціни і характеристики, щоб прорахувати плюси і мінуси придбання. Йому простіше впевнено подивитися і сказати «я вирішив, купую». Крім того, незважаючи на діряві черевики і заклеєні ізолентою окуляри, Гліб чомусь соромиться повідомляти продавцям, що він ніщеброд.
8. Ремонт
Клава вважає, що квартири в Україні занадто дорогі. Один Бог знає, яких зусиль їй і її сім’ї коштувала ця нова двокімнатна квартира. Тепер Клава робить в квартирі ремонт.
Візьмемо, наприклад, кухню.
Можна піти в будівельний магазин і купити там найдешевшу кухню, тисяч так за шість гривень. За ці гроші Клава отримає кілька убогих шафок, нехай без жодних претензій на дизайн, але все здатних зберігати всередині себе тарілки і каструлі.
Можна піти до шведів в ІКЕА і вибрати собі вже що-небудь пристойніше, тисяч так за сорок. Якість, звичайно, буде не фонтан, але якщо знайти хорошого збирача, який витратить кілька днів на доведення виробів скупих шведів до розуму, вийде цілком собі навіть симпатично.
Можна відвідати якусь нашу меблеву фабрику і вибрати з каталогу кухню під замовлення. Це буде вже тисяч двісті, але зате подружки Клави будуть схвально цокати язиками при вигляді підсвічування всередині шафок і синусоїдного карнизу над пилесборними декоративними поличками.
Можна зайти в салон італійських меблів і піддатися скромномій чарівності буржуазії. Там ціни на кухні починаються десь від дев’ятиста тисяч, але якщо трохи пощастить, можна буде підібрати що-небудь зі старої колекції з величезною знижкою …
Питається, якого хлору Клава при всьому багатстві вибору купила кухню за чотириста тисяч? Це ж річна (!) Її з чоловіком зарплата. При цьому ніяких накопичень в родині не намічається, їм і так довелося позичати, щоб завершити ремонт до зими.
Ні, я розумію, кухня – це важливо, кухня – це надовго, Італія – це якість … Але якщо Клава не могла ніяк вплинути на ціну квартири, то ось хоча б ціна ремонту була в її владі? Ось серйозно, якби Клава витратила на ремонт не мільйон, а двісті тисяч гривень – невже зекономлені три роки роботи не окупають їй її моральних страждань від виду дешевої плитки і тонкого ламінату?
9. Ниття
Єгор постійно розповідає знайомим історії, одну просто дивніше іншої. Про кризу. Про якусь політоту, мітинги. Єгор вічно нервує, у нього постійно хтось неправий: то начальник, то поліцейський, то всенародно обраний президент.
Звичайно, ми живемо у вільній країні, і Єгор має право в колі друзів обкладати геніталіями кого завгодно … але ж Єгор постійно страждає через чужі проблем. Звичка лізти в чужі проблеми регулярно змушує його відчувати гнітюче безсилля, усвідомлювати, що десь щось погано, а він не може нічого змінити.
Якби Єгору хтось пояснив, що наш світ влаштований несправедливо, і що єдиний спосіб зробити його краще – почати з самого себе, Єгор, напевно, давно б уже був на якій-небудь керівній посаді. Мізки і руки у Єгора на місці, енергія з нього так і пре.
Ось тільки Єгор, на жаль, вважає за краще витрачати свою невичерпну енергію не на творчу діяльність, а на викриття і покарання людей, які – на думку Єгора – ведуть себе неправильно.
Сам себе Єгор вважає добре пристосованою до життя людиною: він вміє скандалити і стояти на своєму, може при нагоді навіть в морду дати. Друзі ж дивляться на Єгора з погано прихованою жалістю. Так як Єгор постійно вплутується на рівному місці то в скандали, то в бійки, то навіть в якісь безглузді суди.
10. Недосипання
Оля спить по шість годин на день. Іноді – по п’ять годин. Прокинулася, випила кави і давай метушитися до самої ночі.
Інша дівчина на її місці давно б уже задумалася про те, що якось неправильно живе. Але Оля ось уже багато років не висипається, і думати вона вже давно відучилася. Коли у Олі випадають вільні півгодини, вона наливає собі чергову чашку якої-небудь бурди, що бадьорить і … сідає тупити. Дивиться телевізор, гортає інтернет, просто дивиться посоловілими очима в стіну і ганяє по колу порожні думки.
З боку здається, ніби вийти з цього порочного кола дуже просто. Треба просто взяти собі за правило пірнати під ковдру рівно о дванадцятій ночі. Пара тижнів восьмигодинного сну, і Олю буде не впізнати. Вона стане спокійною і доброю, перестане гаркати на людей і почне все встигати.
Але … щоб в ритмі вальсу переробити всі справи до одинадцятої вечора треба зробити над собою некисле вольове зусилля. А на таке зусилля сонна Оля, на жаль, не здатна.
Невиспана Оля буде щодня витрачати кілька годин на різного роду безглузду нісенітницю. Через ці втрачені години Оля буде щодня лягати не в дванадцять, а в два. А о восьмій ранку – хочеш чи не хочеш – їй доведеться невиспаній вставати і мчати на роботу. Де вже тут замислюватися про якісь там зміни діяльності і великі гроші. Це так, мрії.
