Соня, Софія, ти чи що? Яка ти стала. Соня взагалі не хотіла ні ще ти говорити, вона їхала змучена після нічної зміни, було кілька складних операцій, тому їй хотілося впасти вдома і відіспатися хоч годинку.
Соня, ну чого ти, не впізнала чи що? Це ж я, Ярослав. Якщо чесно то не впізнала. Соня так хотіла спати, просто очі на хочу стулялися, вона кивнула і простягла свою візитку, через кілька зупинок вийшла, її зустрів чоловік.
Ало, Сонь, нам тоді не вдалося поговорити, може зараз, як ти взагалі, бачив твого чоловіка, у все все добре. – Привіт Ярику, так, я щаслива, якщо нічого серйозного ти не хотів, то давай не будемо згадувати минуле.
Соня поклала слухавку і заридала. З маршрутки її зустрічав брат, чоловіка і дітей в неї немає, а Ярослава вона запам’ятала з інституцьких років як зрадника і бабія.
Вона стільки років чекала на цю зустріч, а зараз хотіла б повернути час назад аби не сідати в ту прокляту маршрутку. Коли Ярослав її зрадив, сильно, вона тобі ледь головою не “поїхала” на пігулках сиділа, лікарі казали що ще ось трішки і буде зрив.
Батьки та брат витягли її з цього стану. Для Ярослава це лише одна невинна зустріч, а він же не знає наскільки він їй життя зіпсував.
