Будь-яка подружня зрада, як на мене, неприпустима. Але моя сестра вийшла за всі межі! Її нахабство призвело до того, що мій терпець урвався, і я все розповіла її чоловікові. Логічно, що він подав на розлучення. Сестра не бачить своєї провини, а руйнівницею їхньої сім’ї вважає мене.
Сестра старша за мене на п’ять років. Наші стосунки ніколи не були особливо близькими. Швидше за все, через її схильність до вічної брехні. Про таких кажуть – бреше, як дихає. А я ненавиджу брехню в інших, і сама не люблю брехати. Не витримую, коли потім доводиться викручуватися, немає нічого гіршого сорому, коли припирають до стіни й викривають. У дитинстві довелося відчути, це стало уроком.
Але сестрі завжди було, як з гуски вода. Можливо, тому в неї постійних друзів і не було. Втім, сестру це не надто хвилювало. Від неї йшли одні знайомі та подруги, приходили інші, і вона вважала це нормальним. Батьки не надавали значення цієї схильності сестри, її брехні називали фантазіями та розвиненою уявою. Вони навіть бачили у ній талант письменниці.
Як тільки я одружилася, ми з чоловіком взяли кредит на житло і стали жити окремо. Старанно працювали, щоб якнайшвидше розплатитися. Сестра конфліктувала із колегами, кидала одну роботу, знаходила нову. На одній із чергових робіт вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Швидко вийшла заміж, майже одразу з’явилась донька. Мені було в радість повозитися з племінницею. Сестру це дуже влаштовувало. Вона залишала доньку на моє піклування і зникала у невідомих справах.
Якщо в перші декретні місяці вона залишала мені малечу «на пару годин», то незабаром це сталося все частіше і все на довше. Іноді вона приходила мало не вночі. Це відбувалося, коли її чоловік їхав у відрядження.
Сестру не хвилювали ні мої особисті плани, ні домовленості. Щоразу вона у фарбах розписувала чергову неймовірну історію, в яку потрапила, та клялася, що таке не повториться. Ми з чоловіком терпляче вислуховували й, звісно, ні секунди не вірили, ні в історію, ні в обіцянки.
Звичайно, мала не була нам у тягар, ми із задоволенням няньчилися з нею. Але дратувало поведінка і брехні сестри. Після кожного разу я мала надію, що сестра одумається.
На жаль, натомість вона одного разу взагалі не прийшла за дитиною. Ми обдзвонили все, що спало на думку. Телефон сестри був недоступний. Я була впевнена, що трапилося лихо, і до ранку не могла заснути.
Але вранці сестра з’явилася, як ні в чому не було. Звісно, з рук їй це не зійшло. Я влаштувала їй гарну прочуханку, хоч вона й старша. У цій розмові на емоціях сестра зізналася, що зустрічається з іншим чоловіком.
Я була в шоку. Навіщо їй інший чоловік, якщо є свій чоловік, який любить і дбайливий? На моє здивування сестра засміялася і сказала, що я зрозумію це, коли підросту. Поведінка і глузливий тон сестри були образливі.
Я сказала, що вона поводиться підло по відношенню до найближчих людей – свого чоловіка і мене. Заохочувати це я не збираюся і прикривати її пригоди не стану. Сестра не сприйняла мої слова серйозно. Але я сподівалася, що вона візьметься за розум.
Минулого місяця недільного ранку сестра прийшла до нас у гості. Коли пили каву, вона раптом ненароком перекинула свою чашку мені на коліна. Довелося піти переодягтися. Коли я повернулася, сестри не було, племінниця самотньо сиділа на дивані.
Це був просто удар під дих: кинути дитину та відверто втікти. Я сподівалася, що вона прийде увечері. Вона не прийшла ні ввечері, ні вранці у понеділок.
Мені довелося відпрошуватись на роботі. Знаючи мою старанність, шеф дозволив залишитися вдома. Але на моїй зарплаті це в будь-якому разі мало відбитися не найкращим чином. Сестра так і не прийшла, не дзвонила, і її телефон був недоступний.
Мій стан був таким, що чоловік побіг до аптеки за заспокійливим. І тут зателефонував чоловік сестри. Брехати йому і прикривати сестру я вже просто фізично була не в змозі. Я виклала йому все – про перші залишання дитини «на пару годин», про наступні нічні гуляння без попередження, про останній фокус із кавою, про невідомого чоловіка.
Чоловік сестри вислухав, не ставлячи запитань. Увечері він приїхав за дитиною, просив вибачення за ситуацію та поїхав. Сестра так і не приїхала, і не дзвонила. Я відправила їй СМС про те, що її чоловік забрав доньку і що він знає про її пригоди. Пізно вночі сестра нарешті з’явилася. Вона кричала в телефон, що я зруйнувала її сім’ю, що я зрадниця, що з моєї вини дитина залишиться без батька, і що вона буде матір’ю – одиначкою.
– Чому ж одиначкою? Адже в тебе є якийсь чоловік!
– Що ти розумієш! У нього нічого немає, навіщо мені такий жебрак?!
Це було поза моїм розумінням. Щоб не слухати цих вересків, я заблокувала її номер. Від знайомих та родичів мені відомо, що відбувається у сім’ї сестри. Чоловік має намір з нею розлучитися та забрати доньку.
Сестра всім знайомим розповідає, яка я підла та віроломна руйнівниця її сімейного щастя. Своєї провини вона не бачить ні в чому. Я намагаюся зрозуміти її, але не виходить. Адже я щоразу попереджала, що якщо вона не візьметься за розум, то прикривати її я не буду.
Чоловік заробляв гроші, їздив у важкі відрядження, сподіваючись, що вона зберігає сімейне вогнище, виховує дитину. Йому й невтямки було, що ці свої обов’язки вона вважає другорядними, власну дитину – тягарем, а її, чоловіка, лише постачальником грошей. Для неї завжди на першому місці були власні бажання та задоволення, а почуття навіть найближчих людей її ніколи не цікавили. Тепер, коли настала розплата, так і не зрозуміла, що це було неминуче.