Життєві історії
– Як же дістала самотність, – філософськи промовила Олена, похмуро катаючи по столу мандаринку. – Що ж із нами не так, чому на нас чоловіки не дивляться? –
З самого ранку Ольга почувала себе не дуже добре. Ольга розуміла, що це дуже схоже на те, що вона зовсім скоро стане мамою і швидше за все сьогодні
– Зоя, а ти що, чоловіка свого не годуєш, що він у чужої жінки вечеряє? – Та ти що таке кажеш, Люба! – Та те й кажу, що
– Мені він не подобається, – сказала Дар’я, – каламутний тип якийсь. Уляна закотила очі й засміялася. – Мамо, ну ти щоразу одне й те саме. Пам’ятаєш Костю?
– Рито, я знайшов квартиру, вірніше вона нас сама знайшла. Ця буде незабаром тісна. – Розповідай. – Пам’ятаєш ми ходили до бабусі? Яка по лінії мами. Тобі там
– Вітя, в чому справа? – схвильовано запитала Олена Василівна. Вона подивилася на десятирічного сина, курносого, з короткою стрижкою і зеленими, мов малахітовими очима, які він старанно ховав,
Іра вийшла заміж і тепер жила неподалік від батьків на сусідній вулиці. Дружила вона з Ігорем два роки, хоча знайомі вони були як сусіди по вулиці з дитинства.
Антоніна заздрила Катерині, чорною заздрістю, з кожним роком ненависть її ставала все сильнішою. У селі любили та хвалили Катьку. – Он яка вмілиця! Все прибрано завжди, худоби повний
Ірині було вже далеко за п’ятдесят. В її житті було все. І велика любов довжиною в життя, і діти, і вже внуки. Коханого чоловіка Петра нестало п’ять років
Віктор жбурнув дорожню сумку на заднє сидіння кросовера, уникаючи погляду дружини. Його пальці нервово барабанили по керму, а в кутку рота застигла крива, майже усмішка, яку Олена помилково