Коли мені було 17 років, поїхала з батьками в інше місто, під Маріуполем. (Ми кияни). Там познайомилася з чоловіком на 5 років старше меня.
В свої 17 я виглядала на 15, на хлопців уваги не звертала, не закохувалася в любов, не вірила .Той чоловік, на той момент не був одружений, зустрічався з дівчиною 3 роки.
Я закохалася в нього дуже сильно. ми дуже були з ним схожі, нам було дуже цікаво одне з одним і дуже тягнуло. Я відчувала що він теж закохався але спроб якось зблизитися не було.
За мною стежили мої батьки дуже пильно, у мене дуже строгий батько і така ж мати. Ну я поїхала. і почався кошмар. Протягом (!!) років я шукала чоловіків зі схожими рисами .. це було нестерпно … я зрозуміла, що я однолюб … через 3 роки цей чоловік мені подзвонив – “Пробач кохана моя, я тебе дуже люблю і знаю що ти любиш мене у мене народилася дитина ” .
Що зі мною було не передати словами … через рік ми випадково зустрілися (я була в тому місті) змінився він дуже..
Засмучений був і подавленний. Він був одружений вже, ми почали спілкуватися, в сімейному житті у нього було все погано, з дружиною не ладили взагалі, ми стали спілкуватися з ним, півроку була дружба, а потім … потім все почалося … через місяць він пішов до мене.
Дружина спочатку принижувалася, стояла на колінах просила не йти, мені було дуже її шкода, я хотіла вже щоб він повернувся, але він не в яку …
Через деякий час дружина знайшла собі друга і подругам казала що рада що з ним розбіглися і правда було дуже складно їм жити разом .
Через рік після їхнього розлучення ми одружилися і повінчались.
Колишня як дізналася це відразу перестала давати дитину, стала налаштовувати його проти мене (хлопчик 4 роки) у нас з чоловіком дочка народилася.
Чоловік переживає з приводу сина, але я ж не знаходжу собі місця …
З’явилися жахливі ревнощі до дитини, моторошна неприязнь до колишньої, взагалі спокою у мене немає ніякого … Хоча я дуже люблю свого чоловіка і він мене, і нам разом дуже добре, але всі ці нюанси … і правду говорять -свого щастя на чужому нещасті не побудуєшь….
Після того як вівчарка сторожа хапнула мене за стегно в піонерському таборі, я собак, м'яко…
Вікторія повільно підняла погляд від різнокольорових коробок із подарунками, які вона акуратно розкладала на столі.…
— Олюню, привіт! Слухай, у мене до тебе справа… навіть не справа, а прохання! —…
- Значить так, люблячий синку! Твої речі вже у передпокої! - У якому сенсі? -…
- Я вас сюди не кликала! І обслуговувати також не наймалася! Таня перехопила кухонний прихват,…
- Ти з глузду з'їхала? Яка ще дитина? – Антон навіть телефон відклав, що на…