Катя вийшла заміж коли їй було всього 18. Шкільне кохання, що тут скажеш. Вітя був непоганим хлопцем, але якимось жадібним на емоції. Чого не скажеш про ревнощі. А ревнував він її, треба сказати до всього, навіть до свого рідного дядька.
Звісно ж, Катя була дуже гарною дівчиною, з норовом, приємної зовнішності, а головне доброю та дуже співчутливою. Бувало, приїздять вони з чоловіком в село, а та давай закочувати рукава та мити все. Не з шкідливості, а допомоги заради. Всі везли бабусі смаколики, а Катя брала з собою арсенал рукавичок, губок для миття посуду, миючих засобів. Баба Віра була чомусь саме таким подарункам рада, адже стерла руки біля худоби і в городі.
Коли померла баба, то довелося робити обід. Людей було багато, надто як для похорону. Катя не жаліла ні рук, ані ніг. Мила підлогу, крутила котлети з холодного мороженого фаршу, пекла та смажила, топила піч. В цей час чоловік та інші родичі були зайняті. Зважаючи на те, що померла саме бабуся чоловіка, то варто було б сказати, що вона мала б допомагати, а не навпаки. Але і допомоги від нього було чекати годі.
Павло – так звали дядька її чоловіка. Кремезний чоловік з ідеальною формою бороди, великими і міцними руками. Саме він допомагав дівчині на кухні. Ввечері, коли Катя вже валилася з ніг, її покликали все таки до столу. Подякувати не забули, щиро, дійсно від душі, за те що переробила всю роботу. Серед тих хто залишився ночувати був і Паша. Ввечері вона вийшла подивитися на зорі, він виніс їй свого піджака.
Катя здригнулася від п’янкого запаху парфумів. А він підхопив її думки і промовив: “Твій запах, він, як у мами, був…”. На очі навернулися сльози. Вони посиділи ще якийсь час і порозходилися спати.
Наступного дня вся поїхали в місто, по справах. Катя і Паша лишилися в селі, бо треба було і худобу до ладу привести щоб продати, і будинок впорядкувати. Весь день вони сміялися, робили всілякі дурощі, ходили на город стріляти в горобців з рушниці що лишилася від діда. А зранку поїхали додому. Він до себе, вона до себе. Пройшло мабуть зо 2 тижні, як він написав, питав поради якоїсь, чи що. Так і почали спілкуватися.
Спочатку вони говорили про все на світі, а потім він став поступово більш ніжним до неї, писав вірші, скидав романтичні картинки. Вона тонула в ньому як невеликий човен в шторм у безкрайніх глибинах океану. А вдома чекав чоловік.
Вітя був не з тих, хто розводить любощі. Його не було поруч коли їй робили операцію, не було і тоді, коли вона отримала диплом з відзнакою, не було на день народження. Він часто пропадав на роботі, не тому що треба були гроші, а тому, що так йому хотілося.
Одного вечора Віктор прийшов додому і заявив, що він не хоче щоб вона працювала. Нехай сидить вдома і готує йому. А ще зневажливо кинув: “Завтра на полювання їду, збери поїсти’. Загалом він хорошим був, але грубим трішки.
Павло робив закордонний паспорт, хотів поїхати якнайшвидше з міста, щоб не бачити ні Катю ні свого родича. С відносини Каті з чоловіком погіршувалися щохвилини. Павло на прощання подарував Каті каблучку, дуже дорогу для їх сім’ї. Дав свою нову адресу і обіцяв писати. Перший час навіть дзвонив. Здавалося, нічого не змінилося.
Черговий раз Вітя прийшов додому погойдуючись. Від нього несло алкоголем і жіночими парфумами. Катя відчинила двері, побачила цю картину і тихо промовила: “Я йду”! Такого гучного реготу стіни того будинку не чули ще мабуть. Вітя казав що вона нікому не потрібна, а потім плакав і благав не йти. Потім знову кричав що вона не зможе. Врешті заснув.
Вона розривалася між коханням і здоровим глуздом. Бо любила одного і безмежно поважали іншого. Склала свої речі, забрала все, що нажила. Не лишила чоловікові ні техніки, ні подушки. Хай би знав де гроші дівалися.
Уже напівдорозі до Павла вона вирішила марки йому не писати. Так хотіла зробити сюрприз. Приїхала, аж за кордоном знайшла його. Дзвонить, каже – відчиняй. Він був спантеличений бачити Катю на порозі невеличкої арендованої квартири. А вона тільки побачивши при вході жіночі туфлі просто пішла. Їхала в таксі з посмішкою. Вона вільна, вона нарешті вільна.
Їй було куди йти, бо вже після смерті виявилося що бабуся переписала будинок на Катю. Треба сказати, що родичі не навідувалися туди років 5, як не більше. А коли приїхали, Катя виставила їх за поріг. Як вважаєте чи правильно вчинила дівчина?
