Давня знайома заявила, що біженство для мене лише спосіб побувати за кордоном, я вирішила не мовчати

Днями я почала листуватися з давньою знайомою, яку не бачила вже багато років. Вона жінка у віці, але месенджер змогла освоїти. Дізнавшись, що я від війни поїхала до Нідерландів, вона зробила цікаву заяву:

«Ого, коли б ти там побувала! А так хоч світ побачиш».

Я заперечила, що і раніше якось їздила за кордон. І ще не раз могла б у ту саму Європу з’їздити у мирний час, якби привід був. Але потім я задумалася, що нас, біженців, багато хто бачать так само, як і моя стара знайома. Начебто біженство — це спосіб побачити іншу країну, і не більше. Ну що за нісенітниця!

От прямо так і бачу, як це переконання укоріниться у свідомості і дасть паростки. Коли після нашої перемоги та закінчення війни ми ділитимемо людей на тих, хто зміг залишитися, і тих, хто поїхав. Сподіваюся, що цього не станеться.

Це все одно що відправленій до Німеччини під час Другої світової людині заявляти, що вона хоч світ побачила. Так, там зовсім інші масштаби. Але й ми зараз також не туристи, не емігранти. Ми люди, які тікали від війни.

Чому ми їдемо

Я вже чула безліч історій від таких самих сестер по нещастю. Кожна не хотіла їхати. У багатьох будинки залишилися чоловіки, дорослі сини, батьки…

«Чоловік наполіг, щоб ми з дитиною поїхали. Сказав, що так йому буде спокійніше, що будуть розв’язані руки. Розв’язані для роботи та для боротьби», – сказала одна жінка тут.

Усі історії різні, але у всіх є щось однакове. Кожен переживає свою особисту трагедію.

Нехай ті, хто лишився, будуть упевнені, що ми не поїхали просто так. Це рішення нікому не було легко. Хоча вони й так це знають, розуміють, відчувають. Нехай у фізичній площині ми тут у безпеці. У наші нинішні домівки не прилітають ракети та бомби. Але ми у постійній тривозі.

Ми не можемо спокійно милуватися закордонними красотами, поки наші близькі, сусіди та знайомі перебувають у небезпеці. У нас не виходить нормально жити, поки наші співвітчизники із добре знайомих міст змушені голодувати у підвалах під нескінченними обстрілами.

Кожен день у нас починається і закінчується читанням новин. І найбільше ми хочемо не подорожувати світом у статусі біженця, а повернутися додому. До себе додому!

І знаєте що! Незважаючи на війну і часті ракетні обстріли, українці потроху повертаються додому. Люди повертаються до своїх родин, незважаючи на небезпеку. Причому їх можна зрозуміти.

Related Post

ЗСУ знищили 5000 одиниць російської техніки, тепер це металобрухт на $45 млн – Forbes УкраїнаЗСУ знищили 5000 одиниць російської техніки, тепер це металобрухт на $45 млн – Forbes Україна

Вага всієї знищеної російської техніки на 8 квітня – 85 000 т. З неї: близько 75 000 т – вуглецева та нержавіюча сталь; 2500 т – алюміній; 1000 т –

Волонтерку і парамедикиню «Тайру» звільнили з полону окупантівВолонтерку і парамедикиню «Тайру» звільнили з полону окупантів

Україні вдалося звільнити відому волонтерку і парамедикиню Юлію Паєвську «Тайру», яка з березня перебувала у полоні окупантів, про це повідомив президент України Володимир Зеленський. Коли саме Паєвську визволили з полону,

«Повернення»: на Волині переселенець з Харківщини малює патріотичний мурал«Повернення»: на Волині переселенець з Харківщини малює патріотичний мурал

Війну кожен цивільний українець переживає по своєму, хтось впадає у депресію, хтось знаходить втіху віддаючи всі сили на волонтерство, хтось занурюється у роботу, є й ті хто поринає з головою