У 35 років моя донька абсолютно самотня, у неї немає сім’ї, немає дитини.
Здобула дві вищі освіти, працює, але кар’єри не робить. Є хороша квартира в центрі міста, її купила дочці я. Але всі вихідні вона проводить у мене, сидить у себе в кімнаті, читає або стирчить в інтернеті.
Особистого життя у неї немає. З її батьком я розійшлася, він пішов до молодої, а я знайшла чоловіка, живемо у мене. Дочка, мабуть, ревнує до нього, постійно вказує на його недоліки. На всі мої зауваження, що життя проходить, потрібно заводити сім’ю і дітей, реагує дуже бурхливо.
Часто лаємося. З батьком теж рідко зустрічається, він і сам не хоче, тільки раз на місяць телефонує. Тиждень тому я їй порадила поміняти імідж. У неї був День народження, і я подарувала їй гроші. Дочка сказала, що мріє про бездротові навушники, а я порекомендувала пофарбувати волосся або купити наряд, на що вона образилася.
Поїхала і тиждень не дзвонить. Я переживаю і сумую, але тримаю паузу. Набридло постійно йти у неї на поводу. Як мені бути?
Тетяна, 55 років. Відповідь від психолога.
Тетяна, ви маєте рацію, життя проходить швидко і сім’я потрібна. Ось зараз ви – сім’я дочки. Невідомо, що буде далі, як складеться її, та й ваше особисте життя, але поки ви є одне в одного. Не знаю, хіба мало цього, тут вам з нею судити.
Ви б хотіли, щоб у неї були чоловік і діти? А чого б хотіла вона: щоб батько не йшов з сім’ї до молодої, щоб ви не заводили відносин з іншим чоловіком, або ще чогось?
Одна справа, чого ми хочемо для інших або від інших, інша справа, як складається їхнє життя. Чи винна дочка в тому, що ось так вийшло у неї? Напевно, ви думаєте саме так, та й вона теж.
А що, якщо замінити слово «вина» на слово «відповідальність»? Здається, що відразу з’являється новий погляд на ситуацію. Так, багато чого не виходить, мрії не збуваються, люди зраджують і розчаровують, але є можливість щось міняти і приймати по мірі своїх сил. Навколо багато людей, які можуть заподіяти вам біль. Так навіщо ж самим травмувати себе і найближчих?
«Доросла дочка вважає, що я була поганою матір’ю»
Ви пишете, що набридло йти у дочки на поводу. Якщо правильно розуміємо, ви маєте на увазі, що ваші зауваження вона сприймає болісно, тому й сварки.
Так навіщо робити такі зауваження? Ви ж бачите, що від них користі немає. Хвороблива реакція буває, тільки якщо зачіпають і без того травмовану ділянку. Ви б’єте по хворому і чекаєте за це подяки від дочки?
Подумайте, будь ласка, про те, що дочка до вас тягнеться. У житті у неї не все вдається, і вона шукає підтримку від вас. Тому і приїжджає. А закривається, тому що очікує докорів від вас. Ділиться з вами своїми мріями, наприклад, про бездротові навушники. А ви у відповідь б’єте по самооцінці, даєте раду змінити імідж.
Так, життя дочки не відповідає вашим уявленням про те, як повинна скластися доля у 35 років. Але, повторюся, ви найближчі одна у одної. І щось мені підказує, що і дочка може придумати пару претензій до вас.
Тільки кому легше від претензій і порад? Адже ви знаєте, що життя коротке. Ось і робіть вибір: сварки або теплі стосунки?
