Якось в нашій компанії друзів розгорілася запекла суперечка, що, до речі, буває нерідко. На цей раз темою для спору були примари. Одні стверджували, що все це нісенітниця, вигадки, а будь-який привид є плодом фантазії палкого розуму. Інші запевняли, що примари реально існують, а один з наших друзів, Антон, розповів таку історію.
Колись він був знайомий з однією поетесою. У неї була дочка років 12, яка була розумна і талановита явно не по роках. Досить часто місцева богема збиралася в одному з ресторанів.
Під час таких зустрічей вони читали вірші, міркували про життя, різних країн, і, зрозуміло, про політику. Зазвичай в компанії була присутня і донька поетеси. Крім того, що вона була не за віком серйозною, її відрізняла незвичайна зовнішність, а точніше, очі – вони були незвично яскравого синього кольору.
Одного разу під час чергової зустрічі вона поставила всім присутнім інтелектуалам питання про особливості демократії в багатонаціональній країні. У компанії знайшлося чимало охочих поговорити про це, але зрозумілу відповідь на її питання все-таки не дав жоден з присутніх.
Після цього дівчинку попросили зіграти на фортепіано, вона робила так майстерно, що міг позаздрити будь-який музикант. Музика виявилася такою сумною, що всіх охопила раптова незрозуміла туга.
З цієї причини незабаром і вирішили розійтися по домівках. Через якийсь час Антону через обставини, що склалися довелося переїхати в інше місто.
Після переїзду пройшло цілих 10 років. І ось одного разу він був буквально ошелешений доставленою телеграмою від друзів, в якій друзі повідомляли, що та сама донька поетеси пішла з життя.
Причину лікарі так і не встановили. В один із днів вранці вона просто не прокинулася. В рідне місто Антону вдалося приїхати тільки на сьомий день після похорону, все не відпускали справи.
Біля будинку у поетеси він зауважив, що квартира без її дочки немов спорожніла, та й сама вона постаріла років на 20. Але трималася вона гідно. Як і належить, дівчину пом’янули.
За розмовами час перевалило за північ. Тоді вирішили вкладатися спати. Поетеса з тіткою вирушили в одну з кімнат, а нашого друга відправили в зал на диван. Розташований він був так, що сплячому було видно двері кімнати покійної.
Незабаром Антон заснув, але посеред ночі прокинувся від того, що його наче хтось штовхнув у бік. Він відкрив очі і йому здалося, що кімната наповнена прозорим світлом повного місяця, що проникають крізь відчинене вікно.
Раптово він побачив, що над ним схилилося жіноче обличчя. Воно було немов напівпрозорим, але чітко було видно яскраві сині очі. В голову прийшла думка, що це господиня.
На питання, що сталося, було мовчання. Очі схилилась жінки були сумні, але водночас від них віяло ніжністю. Раптом фігура випросталася і попрямувала в кімнату покійної.
Антон вирішив, що гостинна жінка просто вирішила переконатися, що з гостем все добре, і він спить. Прокинувшись вранці, він запитав у поетеси, підходила вона до нього вночі. Вона відповіла, що спала всю ніч в одній кімнаті з родичкою і нікуди не виходила.
Зрозумів це і сам оповідач, тому що раптово він згадав: у його співрозмовниці сірі очі. А у тієї, що схилялася над ним минулої ночі, були яскраво-сині.
Оскільки Антон не бачив покійну 10 років, за які вона з дитини перетворилася в молоду жінку, він вирішив уважніше розглянути її прикрашений траурною стрічкою портрет, який стояв у вітальні. У день приїзду йому було ніяково це зробити, але зараз він вирішив скористатися тим, що жінки клопоталися на кухні, і гість міг спокійно прогулятися по квартирі. Яке ж було його здивування, коли на фотографії виявилося в точності те саме обличчя, яке схилялося до нього вночі.
