Не раз помічала за нашими жінками дивне збочення – побутової мазохізм. Це я про дивне прагнення добровільно довести себе до моторошної втоми, а потім гордо демонструвати її оточуючим, як прапор.
Зінаїда Андріївна, наприклад, завжди миє підлогу в дивній, неприродній з точки зору анатомії пози попою догори, без швабри, незважаючи на хворі суглоби. Запитаєш: навіщо ??? Відповість: шваброю миють тільки ледащо. Вона не така. Вона – потерпить. При цих словах на обличчі жінки проступає гордість: мовляв, оцініть мій подвиг, мою жертовність.
Світлана Василівна Займає хорошу посаду, і могла б легко собі дозволити відпочинок в будь-якій точці планети. Однак, після роботи за звичкою направляється з чоловіком полоти грядки. Там вони щороку вирощують для чогось картоплю, огірки, помідори і радикуліт. Для чого їм цей копійчаний урожай укупі з зірваною спиною?
Ніхто не знає, раціонального пояснення бути не може, проте в глибині душі Світлана Василівна вважає людей, які відмовилися від подібних дачних «радощів», пропащими ледарями-дармоїдами, а себе – працьовитою бджілкою.
Діловод Фаїна Петрівна вже більше 30 років тягне на собі чоловіка-алкоголіка. Ні, звичайно, алкоголіком він став не відразу. Спочатку був веселим любителем випити, потім – невдахою бізнесменом, що знімає стрес і вживає, і тільки останніми роками переродився в класичного алкаша, що створює дружині борги і прикрашає її тіло стусанами.
Але Фаїна мужньо терпить, Розповідаючи всім, хто хоче слухати, про свої подвиги. Ореол страдалиці здається їй гідним, романтичним і навіть вигідно виділяючим її з натовпу інших жінок.
Я привела тільки кілька прикладів, хоча ім’я цим жінкам – легіон. Страждає на четвереньках Зінаїда Андріївна, крекче на дачі раком Світлана Василівна, тягне з рюмочної на собі алкаша Фаїна Петрівна, забороняє користуватися памперсами, забезпечуючи молодятам безсонні ночі, свекруха Олена Сергіївна. Терпить нецікаву роботу з маленькою зарплатою фахівець Юля, пре на себе сумки в тюрму до коханого, який написав їй за оголошенням в інтернеті, продавчиня Ірина.
Повітря навколо ніби просочено дурною, безглуздою жертовністю, мазохізмом і звичкою терпіти, які буквально вбивали в голови поколінням жінок. Нескінченні казки про те, що терпіння – чеснота, страждання – обов’язкова і почесна частина життя справжньої жінки, і “не вибилася з сил – не мати» – це дуже суттєва частина нашої культури, від якої нікуди не дітися.
Кому потрібні ці надривні, втомлені потуги, ці концентровані страждання і самокатування? Чоловікам? Дітям? Колегам? Так більшості з них буде тільки легше, якщо у мами з руки перестане рости ганчірка для підлоги, губка або садові ножиці.
Скільки б могли вони зробити, ось такі побутові мазохистка мимоволі, що не приходять до тями від втоми, не бажають відпочивати і відвідувати лікарів …
Їх би енергію – та в мирне русло … Але ні. Ходять з прирослою до рук ганчіркою або губкою, борються з пилом, нервують через плями на комоді … А життя, між тим, протікає між їх скрюченними втомою пальцями, і тече воно, на жаль, тільки в одному напрямку. Сподіваюся, що ця дурна і нікому не потрібна культура жіночого страждання скоро зникне назавжди …
