Коли я вступила вчитися до університету, у мами дах зірвало.
Поки я в школі вчилася, телефони тільки-но почали з’являтися, а ось в університеті вже у всіх мобільні були.
Мама раптом вигадала правило, що ми обов’язково повинні з нею зідзвонюватись двічі на день. Відразу після закінчення пар та ще один раз увечері.
Якщо це був вихідний, у який я не приїжджала додому, то ще додавався третій дзвінок, годині о восьмій ранку. І начхати, що в неділю ніякий нормальний студент у такий час ще не встає.
Після університету я кілька місяців пожила з батьками та чітко зрозуміла, що такого тотального контролю я не винесу. Удома мама стежила за кожним моїм кроком, а я вже встигла ковтнути трохи волі.
З’їхала на орендовану квартиру. Добре, що жити економно я вже навчилася. Ще через якийсь час до мене переїхав мій майбутній чоловік. А мама так і продовжувала дзвонити о восьмій ранку. Я натякала як могла, що не треба двом молодим людям, які живуть разом, дзвонити вранці. Можливо, у них якісь справи? Але мати все це ігнорувала.
До поки в один із днів на дзвінок не відповів чоловік і не спитав чи хоче мама онуків? А якщо хоче, то нехай більше не відволікає нас своїми пустими розмовами. З того часу вранці мама не дзвонить. Але дзвонить на початку шостої, коли я виходжу з роботи й годині о восьмій вечора.
Зараз моєму синові вже одинадцять, і його мама контролює не менше за мене. Вона дзвонить йому, коли він йде зі школи та коли повертається з тренування. Потім передзвонює мені та розповідає все те, що розповів їй онук.
Це жахливо: у тридцять п’ять років слухати, як твоя мати звітує тебе за те, що син твій пішов сьогодні з дому без теплої кофти. А я вже давно не контролюю вибір його речей. Як це взагалі можна відстежити? Ми виходимо у різний час. Молодий хлопець море по коліно. Я сама колись шапку в портфель ховала, щоб у школу йти гарною!
Цього року мій день народження припав на звичайний будній день. У нас з подругами є улюблене кафе, і зазвичай у таких випадках ми зустрічаємося там, щоб трохи посидіти та поспілкуватись.
Коли син був молодшим, то теж ходив на такі посиденьки зі мною. Але тоді його після дитячого садка подіти не було куди. А тепер вже, он який вимахав! Син сказав, що зі мною не піде, а краще вдома посидить. Комп’ютер, планшет та смартфон – не дадуть хлопцеві занудьгувати. Чоловік на роботі у другу зміну, додому повернеться о четвертій ранку.
З подругами я зустрілася близько 17.30. Годині о сьомій вечора мама почала дзвонити мені мало не в істериці та з’ясовувати, скільки я ще збираюся «шлятися». У мене ж там дитина вдома зовсім одна! Тобто мама вже зателефонувала моєму синові та дізналася, що я не вдома.
Я намагалась маму заспокоїти та запевнила, що ми не збираємося сидіти допізна. Завтра всім знову на роботу.
О дев’ятій годині мама стала телефонувати просто без зупинки! Адже синові скоро час спати, а мати не прийшла і не нагодувала його вечерею, він сидить там один та ще й голодний.
Те, що вдома повно їжі та в інтернеті синові набагато цікавіше, ніж з нами, мама сприймати не хотіла. Мені було соромно перед подругами. Хоча вони розуміючи мовчали та жодного слова мені не сказали. Я висловила мамі все, що думаю про її контроль.
Можливо, перегнула, але пообіцяла обмежити їх із сином спілкування, раз вона використовує власного онука для стеження за мною. Але й мама в боргу не залишилася: заявила мені, що нормальна мати, не буде вештатися незрозуміло де.
Три дні вже мій телефон мовчить. Я зуби стиснула і мамі перша не дзвоню. Знаю, що вона так само продовжує дзвонити онукові по кілька разів на день, але мене більше не чіпає.
Чоловік мене повністю підтримав. Каже, що взагалі не розуміє, як я стільки років все це виносила, коли треба про кожний крок мамі розповідати, а якщо вона про щось дізнається не від мене, то там миттєва образа одразу.
Сьогодні син підійшов та попросив помиритися з бабусею. Каже, що так йому почало діставатися уваги ще більше. Він теж втомився від бабусі.
Тепер не знаю як бути. Того й дивись, син теж зірветься і перестане на дзвінки моєї мами відповідати.
