Мені вже за 20, я доросла дівчина, одружена. Отже, моя проблема в тому, що між компанією чоловіків або жінок, оберу завжди другу. У мене з дитинства з хлопчиками спілкування не складалося, просто ніколи їх не розуміла.
Зате подруг у мене все життя дуже багато, мені з ними дуже весело і цікаво. А до чоловіків з кожним роком у все сильніша огида.
Якщо дивитися реально, мене особливо ніхто з чоловіків не кривдив, тато любив, шанувальників було достатньо. Але я прямо задоволення отримую, коли відшиваю хлопця, який намагається познайомитися зі мною.
Коли гуляли разом із моїми улюбленими подругами, бувши ще підлітками, я була щаслива. З хлопцями зустрічалася, на побачення ходила, але головним задоволенням була не сама зустріч із закоханим шанувальником, а те, як після побачення я швидше побіжу до дівчат і ми обговорюватимемо і хлопця, і побачення.
Але час минув, мої подружки повиходили заміж, народили дітей. Для мене цей час був дуже важким, складно було усвідомити все це. Я дійсно відчувала себе самотньою та нещасною. Ми, звичайно, бачилися, але вже менше. Через свою самотність я вирішила теж вийти заміж.
Знайшла ідеального чоловіка, який розуміє, гарного, веселого. Мрія просто. І спочатку мені здавалося, що я зможу стати сімейною доброю дружиною. Але ні!
Наразі ми одружені 4 роки, і я не відчуваю щастя. Щобільше, мене дратують абсолютно усі чоловіки. І моє задоволення – це вилазки з подругами, добре, що в мене їх багато.
Чомусь мені спілкуватися з чоловічою статтю не цікаво. З чоловіком розходитися не збираюся, я люблю його і ціную, але як старшого брата, чи що.
Окрім особистих проблем у мене є робота (там майже всі чоловіки), хобі, навчаюсь на психолога, відвідую курси англійської. Але я все думаю, що я якась ненормальна. Хоча з орієнтацією у мене все нормально, в інтимному плані жінки мене не цікавлять!
Чесно кажучи, чоловіки також не особливо. Ось сьогодні з подружкою гуляли, балакали про все, сміялися, і прямо додому не хочеться йти. Вдома треба чоловіка годувати, прибирати, а я просто взагалі не сімейна. Загалом, жах, та й годі!
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…