«Мене чоловік зрадив! – Випалила, щойно увійшовши, наша співробітниця Надійка. – Ввечері потрібно “розслабитися”!»
І всі присутні кинулися її заспокоювати. Я в колектив влилася нещодавно, тому розгубилася і не знала, як треба діяти у таких ситуаціях. Подруги принесли колезі води з валеріаною і витерли сльози. Наприкінці робочого дня домовились обговорити проблему.
У нашій різновіковій жіночій компанії незаміжньою була тільки я. Всі інші жінки були в парі, а дві подруги вже встигли розлучитися. На свята (або з іншого важливого приводу) ми збиралися разом і за чаркою чаю обговорювали різні новини.
Сьогодні був саме «той» випадок. Ми зустрілися після роботи і пішли до найближчого кафе. Надія розповіла нам свою історію і запитала поради:
«Як мені вчинити? Чоловік вибачається і клянеться, що це сталося вперше і востаннє!»
На той час подружжя мало сина та доньку, яких треба було поставити на ноги. Тому старші подруги підтримали жінку, що ридає, і порадили не поспішати з розлученням.
За вечір я почула кілька інших історій, які сталися у житті моїх нових подруг. Я не розуміла, як можна прощати зради та жити в сім’ї, де немає довіри між людьми. Але, як виявилося, багато сімейних пар саме так і проживають.
Все закінчилося тим, що подруга примирилася з чоловіком. Але невдовзі вона й сама закрутила роман на стороні. З помсти чи за покликом душі, не знаю.
Любовний зв’язок тривав недовго, і Надя своєму благовірному нічого не стала говорити. Подружжя продовжило жити разом і виховувати дітей.
Я тоді пообіцяла собі, що мені чоловік не зраджуватиме!
Через два роки я почала зустрічатися з Олександром. Молодий чоловік зробив мені пропозицію, і ми почали жити разом. На перший погляд, все в нас було благополучно. Я довіряла Сашкові і не звертала уваги на його відлучення «у справах».
У п’ятницю нам зробили короткий робочий день, і співробітниця Наталя запросила нас двох (мене та Надю) до себе на каву. Вона жила в сімейному гуртожитку на сусідній вулиці, тож за кілька хвилин ми вже підійшли до її будинку. Дивлюся — Сашко в будівлю прослизнув.
— А він що тут забув? – Вигукнула я.
– Ти про кого? – Запитала Наталя.
— Чоловіка бачила, який щойно у гуртожиток увійшов?
— Та я часто його бачу! Він до моєї сусідки по коридору мало не щодня заходить. – промовилася колега. Слова Наталі вразили мене в саме серце, бо такої підлості від коханої людини я не чекала.
Ми піднялися на другий поверх. Подруга вказала на кімнату жінки, до якої заходить мій наречений. З-за дверей було чути недвозначний шум. Я постукала — звуки стихли, але двері ніхто не відчинив.
— Наталю, у тебе випадково не знайдеться нічого «міцнішого»? — поцікавилася я з непохитним спокоєм у голосі.
– Знайду! — Наталя дивилася на мене здивованими очима.
— Ну, то чого ми стоїмо? Пішли!
— Заходьте! Я зараз! — кинулась накривати стіл гостинна колега.
Прийнявши на душу для хоробрості, я розпрощалася з подругами і пішла додому збирати речі чоловікові, що не відбувся.
Олександр повернувся додому за дві години. Біля порога на нього чекала зібрана валіза.
– Не зрозумів!
– А що тут незрозумілого? Я не маю наміру терпіти твої зради.
– Я тобі не зраджую! Не вигадуй нісенітниці!
– Твою брехню я теж терпіти не збираюся! — і виставила валізу за двері. Олександра відправила за ним. Сльози лилися рікою, але я була непохитна.
Ми розлучилися назавжди. Велелюбний зрадник неодноразово робив спроби знову зблизитися, але я прощати його не планую. Можливо, я помиляюся, але моя думка така: почав зраджувати з перших днів — далі буде лише гірше! Хіба не так?
