Я от одного зрозуміти не можу, чи то всі свекрухи такі, чи це приходить з віком, чи може від людини залежить. Є значить у мене одна знайома, Віка. Вона не стара так щоб сильно, 45 від сили. Народила доньку і сина, вони молоді ще, син старше трішки.
У кожного з дітей своя сім’я є, але тим не менше часто збираються на сімейні свята у Віки вдома.
Традиція така, що ж робити, та і невістка наче не проти, і зять добре відноситься до Віки, словом була б сімейна ідилія, якби Віка так не розділяла свої погляди на життя і обов’язки дітей.
Вона мені розказує, невістка, така, розумієш, пересяка, я сина останні гроші видурить. То взуття нове, то пальто, то ще щось треба їй. В мене взагалі іноді враження складається, що вона з моїм Ромком заради грошей і тільки. – Пояснює Віка.
Я сиджу оце, слухаю, думаю, можливо дійсно у неї взуття порвалося, та і всі ми не любимо пуховики носити кілька років, тимпаче що купляє не дорогезне, таке, середнього класу, більш менш якісне. Озвучила ці здогадки Вікторії, вона тільки рукою махнула.
Ну, а як донька, питаю. А сама сиджу і думаю, як в тому анекдоті. Невістка пересяка, їй то шубу купи, то на море звози, інша справа зять, доні то шубу купить, то на море повезе.
За іронією долі так і є, я то думала такі судження тільки недалекі жінки можуть висловлювати, від Віки не очікувала. А що, каже доня, Лєра моя як сир в маслі, зять хороший попався, не те що невістка.
Так, кажу, Віка, зять твій чийсь син, тобто сваха твоя теж думає що Лєра має запроси. Та і невістка теж матір має, а та подрузі своїй хвастає, що зять хороший. Радій кажу, в дітей все добре, є гроші і на море, і колись на шубу дай Боже будуть.
Віка хвилинку подумала, і каже. -Та ні, ти розумієш, не так воно працює, ой не так. Я посміялася про себе.
Адже добре пам’ятаю Віку, вона з своїм чоловіком покійним, вічне йому царство та спокій взагалі почала зустрічатися бо він самий багатий на курсі був. Пам’ятає мабуть себе в молодості, ой пам’ятає…
