В історії покинутої жінки Дарини спільна власність подружжя фігурує як фон, а не предмет судового позову. Побралися вони з Артемом 25 років тому ще студентами.
Їхня молода сім’я стартувала далеко не з нуля: батьки обох займалися будівельним бізнесом, Артем та Дарина теж працюють у цій сфері. Чоловік – архітектор, дружина – дизайнер інтер’єру. Почавши кар’єру в студентські роки, вони вважали себе щасливчиками: і подарований до весілля будинок був обставлений стильно, зі смаком, і сад полонив красою, і справа приносила задоволення, і дозвілля радувало.
Незабаром у них народилася дочка. Нині їй 23 роки. Вже одружена. Батьки на весілля подарували молодятам квартиру, де вони й мешкають. Можна про Дарину з Артемом сказати, що жили щасливо.
І батьки, і друзі, і сусіди називали їхню родину зразковою. Пара добре підходила одне одному. Енергійний, динамічний, амбіційний Артем і Дарина, яка майстерно вміє згладжувати гострі кути. При спілкуванні з подружжям виникало враження, що в родині панує мир і родинне тепло.
Тому Артемову заяву, що їм потрібно розлучитися, Дарина сприйняла так, ніби її раптово вкусила та сама змія, що причаїлася. Ось як розповідає про це сама жінка:
«Незадовго до срібного весілля чоловік повідомив, що йде від мене, при розлученні купив мені шикарну квартиру. Але я не хочу цього. Оговтавшись від шоку, вмовляла, чи не благала чоловіка одуматися, залишитися. Наша дочка теж просила нас не кидати. Але ні мої, ні доніни прохання не подіяли … »
Щодо Артема, він ні в чому не дорікнув дружині, пояснив, що покохав іншу і хоче бути з нею. Покинута жінка тепер живе сама в подарованій колишнім чоловіком розкішній квартирі. Вся поринула у спогади:
«Так, були дзвіночки, але я не вважала їх небезпечними. Артем зачастив у відрядження, то це ж його робота. А якось напівжартома помітив, що я погрубішала. Але ж взимку багато хто набирає. Однак я відразу пішла в зал, басейн, зменшила кількість солодкого і випічки, почала більше ходити. Щоправда, встигла схуднути лише на 2 кілограми із запланованих семи. І тут таке…
Не хочеться ні худнути, ні їсти, ні на роботу їздити, ні гуляти, ні малювати, ні квітами займатися чи собою. Важко відпустити чоловіка, риюсь у минулому… Не так просто забути 25 років спільного життя!»
Співпереживаючи Дарині, я обійняла її і тихо гладила, подумки згадуючи схожі історії в сім’ї, в оточенні друзів. Так, її випадок не є унікальним. Водночас він із рідкісних хоча б тому, що чоловік, йдучи, подбав про неї, забезпечив гарним житлом.
Адже частіше розлучення не тільки завдає психологічних і моральних травм, але й погіршує матеріальне становище залишеної сім’ї. Але Дарина не з тих, кому стане легше від розуміння, що багатьом ще гірше.
І, наскільки знаю, їй завжди були чужими власні погляди, нібито хтось комусь може належати і тому можна на правах дружини чи матері розпоряджатися іншою людиною, контролювати її і думати: «Не віддам!»
Але як їй почати з вдячністю думати про власний досвід та реанімувати інтерес до життя?
