У Віктора Петровича зникла дружина. Це було так дивно і незвичайно, що він розгубився. Прийшов додому, а її нема. Чекав годину, чекав іншу. Дзвонити намагався кілька разів. Телефон уперто мовчав і Олена не поверталася
У Віктора Петровича зникла дружина. Це було так дивно і незвичайно, що він розгубився.
-Ні, ну ти тільки уяви собі, ким він виявився! – обурено майже кричала в трубку мобільного телефону Олена своїй найкращій подрузі Галі. -Я йому і поїсти, і попрасувати, і все інше, а він… Ти уявляєш, хто він? -І хто ж? – запитала Галя.
-Ні, ну ти тільки уяви собі, ким він виявився! – обурено майже кричала в
-Приїжджай і забирай її. Це і твоя дитина також, мені твої аліменти не потрібні, я сама тобі платитиму аліменти, забирай її…
-Все, мені це набридло, – Віра кричала в трубку так, що Олеся здригалася, хоча
Спочатку я злилася на стареньку в черзі. А незабаром ревіла на парковці
Я стояла в черзі й злилася. На чергу, на касирку, яка пробивала товари так,
Сам він жив із батьками, а Настя в орендованій квартирі. Сергію й так було добре. Він міг сходити з Настею в кафе, чи погуляти тоді, коли йому хотілося. Ну чи прийти до неї в гості, поїсти, відпочити душею й тілом, а потім піти додому…
Незважаючи на те, що Настя з Сергієм зустрічалися вже понад п’ять років, заміж він
Дивно, що валіза не згоріла під час пожежі…
Тетяна прибрала в хаті та вимкнула пилотяг. Весна, треба ще веранду впорядкувати, вікна там
-Мамо, Олено. Ви тут мешкали, бо я вам дозволила. Поки що ця власність мені була не потрібна. Тепер усе змінилося. Ви поїдете в село, там у вас є хата. Теж хороша, між іншим. А тут все. Квартира продана. Через тиждень сюди заїде новий власник. У вас є тиждень на збори
-Мамо, я втомилася вже казати, що я продаю квартиру… Це моя квартира. Моя власність.
-Почекай, Ірино, ти хочеш сказати, що залишаєш мене? Заради кого, Іро? Заради цього в окулярах, який бігає за тобою? А як же я, Іро? Як ми? Хіба тобі зі мною недобре? Сашко не розумів, що відбувається
Іра стояла на вулиці біля свого підʼїзду. Невдовзі підʼїхала машина Сашка. -Що ти хотів?
– Ми витрачаємо на тебе надто багато, – сказали вони матері. А через місяць доля виставила їм рахунок
Мати сиділа на краєчку дивана. Як гостя у своїй квартирі. – Мамо, ну ти
З того часу я більше не боюся…
Ранок був сірий і прохолодний. По вулиці тягнувся звичайний міський шум: рідкісні машини, гуркіт

You cannot copy content of this page