– Зникла Машка, – сумно голосила бабуся. – Крім неї, у мене нікого немає на цьому світі
Бабуся виросла, як з-під землі. Щойно встигла загальмувати. Вже хотіла вийти, та сказати пару
– Я не дозволю вам обікрасти мене, і позбавити моєї квартири! Старість та пенсія – це не вирок! Швидше, можливість розпочати нове життя. А ви мене на той світ вже записали! Не соромно вам? – обурювалася мати на синів
У напівтемряві вітальні зріла змова. Щоп’ятниці сини постійно вечеряли у мами. Іноді з сім’ями,
Мати покинула сина у бабусі, щоб здійснити свою мрію. Але через три роки вона повернулася ні з чим
– Чого приїхала, а про свої проблеми мовчиш? – питала Ірина Павлівна, доки накривала
Настя слізно просить забрати її доньку, тобто, мою онучку, – буркотів чоловік.
– Полю, тут така справа… Коротше, пам’ятаєш мою позашлюбну доньку Настю? Мій чоловік говорив
– Олеже, я не знаю, що робити. Все було так чудово, що я навіть не помітила, як потрапила в халепу
– Навіть не віриться, що у нас тепер власне житло, – Оля складала речі
– Софія Павлівно! А ви не могли б зайнятися і домашніми справами? У квартирі без лад! У холодильнику порожньо! Чому це ми повинні все робити вдома, а ви ні?!
– Мамо, я одружуюся! – весело сказав син. – Я рада. – без ентузіазму
– А куди це ти наряжаєшся, зятю? Ти начебто допомагати приїхав? Скидай свої штани парадні! У них комп’ютери лагодитимеш! А у нас, що простіше вдягають. Зараз видам тобі відповідне вбрання, – і кинула зятю купу лахміття
– Ах, ти, дідько кудлатий! Розлігся! Бубонці свої розвалив, та в вус не дме!
– Про те, що ти, Колян, знахабнів, ми говорити не будемо. І про те, що мати тягне тебе з останніх сил – також. Думаєш, люди цього не бачать?
На черговій станції в приміську електричку увійшла колоритна пара: невисока, худенька жінка похилого віку
“Краще б тебе не стало одразу, ніж це все…” – знову подумала вона мимоволі, як думала і в перший день, і в наступні, ховаючись під будь-якими приводами від нещастя, не відвідуючи Петра.
Раїса вийшла з кімнати, де лежав її напівпаралізований чоловік, і схопилася за одвірок. “Краще
– Гроші для нього – головна цінність! От нехай із ними й залишається! Не хочу, і не житиму з людиною, на яку не можна покластися у скрутну хвилину! – Розумно зауважила дочка
– Ти чого такий похмурий? – Запитав у друга Сергій, – пів години їдемо,

You cannot copy content of this page