З відносно недавніх пір я і моя золовка дуже недолюблюємо одна одну. Причому якщо з мого боку є за що, вона себе вважає скривдженою і приниженою. А це докорінно неправильно. До нашого конфлікту влізли ще деякі родичі, але це вже неважливо. Мені просто цікаво, до чого це може призвести?
Більше року тому сестра чоловіка прийшла до нас у гості по допомогу. Мене не було в місті, так що я про це дізналася лише через якийсь час. Відповідно, чоловіка ніхто не міг зупинити чи відмовити.
А справа була ось у чому: золовка хотіла закінчити ремонт у квартирі, і для цього їй не вистачало кругленької суми грошей. До кого ж піти, як не до рідного брата? І начхати, що в нього є своя сім’я та свої витрати.
Чоловік не став відмовляти, адже ми мали потрібну суму. Не те, щоб ми були мільйонерами, але з урахуванням економії нам щороку вдавалося зібрати гроші на відпочинок за кордоном. Таким чином ми ніби перезавантажувалися і могли далі продовжувати працювати і ставитися одне до одного з тією ж пристрастю і любов’ю. Цілком нормальна практика, я вам скажу. Можливості кудись поїхати не було, тому ці гроші просто лежали і чекали свого часу.
Отримавши потрібну суму та пообіцявши віддати все до копійки, золовка продовжила займатися своїм ремонтом. Не знаю, як її чоловік взагалі відпустив до нас. Я б на його місці дуже добре подумала перед цим. Тим не менш, при нашій зустрічі він виглядав досить впевнено, але я про це ще розповім.
Минуло три місяці. Той термін, протягом якого сестра чоловіка обіцяла віддати борг. Але від неї щось не було ні слуху, ні духу. Ми були зайняті своїми справами і вирішили почекати ще трохи, свої ж. Але ні через місяць, ні через два кохані родичі не ощасливили нас своєю присутністю. Тоді довелося діяти нам.
Ми домовилися зустрітись у кафешці, якраз посередині шляху між нашими будинками. Родичка і цього разу була одна. Вона привіталася, зробила кілька компліментів, багато посміхалася. Було враження, що зустрілися ми абсолютно випадково, а то й взагалі, ніби ми до неї прийшли просити допомоги.
Коли розмова вже зайшла безпосередньо про справу, сестра чоловіка відреагувала так, ніби хтось плюнув їй у душу. Вона скривилася, потім театрально повернулася у бік чоловіка і запитала, чи не забув він, як у дитинстві вона захищала свого молодшого брата? Як вона завжди стояла за нього горою, і чи не означає це, що тепер нарешті вони в розрахунку?
Виявилося, що для неї взагалі немає поняття боргу, якщо тема стосується родичів. Розумієте, її свідомість не має фінансових рамок, якщо це твоя рідня. Отже, віддавати гроші в цьому випадку для неї — моветон. І це не було лицемірством, вона справді так відчувала.
Розмова не клеїлася, ми були в шоці, і я запропонувала розійтися і вже вдома обміркувати ситуацію разом із чоловіком. Так і вчинили.
На домашніх зборах було вирішено не здаватися і добитися свого. Адже для нас це не дрібниця, як я вже казала вище, за допомогою цих грошей ми зберігаємо своє ментальне здоров’я та спокій. А цьогоріч ситуація ще серйозніша, замість відпочинку ці гроші у будь-який момент знадобляться для виїзду за кордон, якщо буде така необхідність.
Ми вирішили зібратися великою компанією і спробувати дати всій рідні чоловіка розсудити нас. Можливо, тоді золовка вгамується.
Але на великому сімейному зборі ми знатно облажалися. Практично вся рідня зайняла бік сестри. Вони почали сміятися з нас, називати парочкою крихоборів.
Свекруха нагадала, що моєму чоловікові та його сестрі були подаровані нею по однокімнатній квартирі. І вона почала питати нас, коли ми збираємося нашу квартиру віддавати назад.
Навіть чоловік моєї родички, лисіючий товстун, щось теж накидав за компанію. Та людина, чия дружина в нас просила у борг і тепер не хотіла віддавати. Годувальник родини.
Загалом ми виявилися крайніми по всіх фронтах. Добре, хоч ніякого скандалу не було. Нас просто пожурили, як парочку школярів, та й годі. Але чи це краще нормального з’ясування стосунків? Я навіть не знаю.
Загалом, на даний момент із цих сімейних «посидіньок» пройшло близько місяця. Сестра з нами не зв’язувалася, очевидно, вона вважає себе правою. Чоловік уже з усім упокорився і лише, зітхнувши, пожартував, що це буде для нього стимулом, щоб до літа заробити потрібну суму та покласти назад у шухляду. Яка ж це маячня, мені добре відома його зарплата.
Я ж зі свого боку всередині вся горю. Звичайно ж, ні в який суд звертатися немає сенсу. То справді був усний договір між родичами. Та й навіть якщо ми досягнемо справедливості, на нас ополчиться вся родина чоловіка. Свекруха, напевно, і квартиру відбере.
Що ж мені робити у такому разі? Ці гроші – важлива подушка безпеки, без неї мені буде некомфортно та неспокійно.
Якщо у вас є якісь думки щодо цього, можете сміливо написати. Так просто віддавати гроші я не хочу. Це проти моєї природи. Але й сваритися з усіма одразу також не варіант. Тут треба бути хитрішими та мудрішими. Може, в когось знайдеться добра ідея, яку можна буде втілити в життя.
