Дістатися з пункту А в пункт Б – для деяких це непросте завдання, а то й справжній подвиг.
«Топографічний кретинізм» – називають жартома цю неабияку проблему, часом додаючи, що жінки страждають від неї частіше, ніж чоловіки. У чому причина такої дезорієнтації в просторі і як з нею впоратися?
Шум, тіснота і скупченість мене пригнічують. Бажання уникнути штовханини здається цілком зрозумілим. На думку психологів «перебувати в гущі людей означає випробовувати на міцність межі свого особистого простору».
Ті з нас, у кого ці кордони недобудовані або занадто легко проникні, несвідомо сприймають близькість інших як потенційну загрозу.
Я відчуваю себе вразливим.
Дистанція, на якій ми відчуваємо себе в безпеці, у всіх різна. Серед нас є ті, хто, помітивши на лавці людину, неодмінно будуть шукати вільну, а не сяде з поруч. Тим більше незатишно таким людям в натовпі. «Відчуття особистого простору складається в дитинстві.
В ідеальному випадку у дитини є своє місце, де вона господар, куди ніхто не проникне без її згоди. Але буває і так, що у дитини немає навіть ящика, де вона могла би зберігати свої речі без побоювання, що ті піддадуться під батьківській догляд.
Або підлітку дорослі забороняють закривати двері в свою кімнату. Якщо наші особисті кордони постійно порушувалися, в майбутньому ми можемо відчувати невпевненість в тому, що здатні захистити себе і не допустити вторгнення на свою територію.
Тоді, можливо, заради своєї безпеки ми почнемо збільшувати «буферну зону» і віддамо перевагу уникати зближення – як фізичного, так, часто, і емоційного.
Я втрачаю контроль
Натовп легко піддається паніці, можуть і затоптати. В реальності натовп на мітингу або на розпродажі відрізняється від багатолюдності туристичних вулиць: в першому випадку людей об’єднує спільна мета, у другому – збіг обставин. А цілі у них при цьому різні: одні йдуть за гідом, інші спрямовуються в магазин або ресторан або просто гуляють по місту.
Імовірність тисняви і паніки в другому випадку нижче, але страх від цього не стає слабкішим.
Особливо якщо людина не цілком вміє відділяти свої почуття від чужих: виникає побоювання заразитися чужими емоціями, втратити самоконтроль. За цим може також стояти несвідомий страх, що прорветься власне заборонене почуття – наприклад, агресія.
Чи включається і механізм психологічного проекції: найсильніше бояться і підозрюють в оточуючих ворогів ті з нас, хто не усвідомлює власну ворожість.
Мене лякають чужі погляди
На пляжі мені здається, що всі придивляються до недоліків моєї фігури, і мені хочеться провалитися крізь землю. – Таке ставлення до себе і оточуючих складається в сім’ї. Одних виховували в турботі при скромності й стриманості: «Не роби уявлень!», Інших критикували: «Куди це ти в такому вигляді? Людей насмішиш! » У деяких сім’ях боязке ставлення до незнайомців, до світу в цілому стає традицією, яка некритично засвоюється і передається з покоління в покоління.
