fbpx

“Сонечко, котра година?”, – почула Ліда коли йшла темним парком… То виявився її майбутній чоловік

– Сонечко, котра година?

Ліда аж здригнулася. Вона крокувала на роботу напівтемним безлюдним містом і була занурена в свої думки. Не помітила самотнього перехожого, що так налякав її.

– Десять хвилин сьомого, – відповіла, глянувши на годинник, і пішла далі. – Сонечко … – посміхнулася вона.

Давно її так ніхто не називав. Навіть запахло весною серед похмурого зимового ранку.

Ліда працювала в дитячому садку вихователькою. Дітей і свою роботу любила понад усе на світі. Там, серед галасливих малюків, вона була щаслива. Там знаходила любов і щирість, там тамувала свою душевну самотність …

Була Ліда красунею від народження. Гарними були її мама і бабуся. Всі – русокосі, блакитноокі, тонкостані, хоч картини пиши. А як співали! Добра доля була і у мами, і у бабусі. А ось Ліді не пощастило в особистому житті. А все через норовливого характеру. Знайшла собі хлопця в місті, де навчалася в педучилище, знехтувавши щиру любов сусіда-односельця.

Жили вони окремо від батьків чоловіка, але часто сварилися. І де тільки моду Ліда таку взяла: тільки щось не по її, так уже і не розмовляє з чоловіком. Спершу мовчанка кілька днів тривала, а потім і до місяця доходила. Вперті обидва. Ніхто першим не заговорить. Немов німі, ходять по квартирі, як чужі люди або вороги закляті. Спочатку дочка посередником була. А ось коли вона виросла і вийшла заміж, то вже нікому стало їх мирити.

Ось і на цьому тижні у них в будинку панувала тиша. Кожен жив сам по собі. Чоловік, який працював у банку, приходив з роботи, лягав на диван і дивився телевізор до тих пір, поки не засинав. Вечеряв десь в кафе, а вдома іноді ввечері пив молоко з булочками, які для себе купував. Ліда теж не вечеряла. Хіба що яблуко перехоплювала перед сном. Хліба в хаті не було, та й посуду ніякого. Кухня сяяла чистотою, холодильник відпочивав. Такий порядок Ліду влаштовував. Тепер, коли у неї менше домашніх справ, додому після роботи не поспішала. Ось тільки на душі було кепсько. Десь глибоко в душі вона відчувала, що ще любить свого чоловіка, але це її дратувало.

А зараз це чуже «сонечко» весь день у вухах стоїть. Ліді хотілося, щоб її Петро хоч раз так назвав. Або квітку подарував … Замріялась. Згадалося, як любила колись чоловіка, а тепер наче щось колить в грудях, якийсь клубок противний, що розділяє їх.

Сьогодні вона підробляла в ясельній групи. Ці півторарічні малюки такі кумедні, а ностальгічного настрою не прогнали. Коли забирали останню дитину, тато Андрійка запропонував підвезти її додому. Ліда погодилася.

– Ось тут, біля церкви, зупиніть, – сказала, подякувавши.
У храмі горіло світло.
– Зайду помолюся, – вирішила вона, – може, легше стане.

Засніженою доріжкою попрямувала у двір храму. Її обігнала зграйка молодих дівчат, мабуть, студенток, які весело щебетали, немов пташки.

– Ти йому есемеску відправ, що хочеш його до божевілля, – долинуло до Лідін вух. Її немов струмом ударило. Вона зупинилася, дістала телефон. Знайшла номер чоловіка і відправила йому такі ж слова. Увійшла до церкви. Довго молилася.

– Що я наробила? – думала.
– З глузду з’їхала, – картала себе.

– Що мені в голову стукнуло? – не вірила сама собі, що таке сотворила. Додому йшла, як побита. Знала, що зараз буде зганьблена і знищена. Відчинила двері. З кімнати лунала тиха музика. Пахло мандаринами і щастям. Горіли свічки.

– Я бігав … ні, я літав на крилах, немов скажений, коли прочитав есемеску, – говорив Петро, ​​цілуючи Ліду. – Я не вірю своїм очам, рідна, кохана моя. Я так люблю тебе, просто до божевілля …

Related Post

Чоловік набрехав коханці, що ми взяли дитину з дитбудинку, бо я не можу мати дітей. Навіть збрехав, що його батьки загинули в катастрофіЧоловік набрехав коханці, що ми взяли дитину з дитбудинку, бо я не можу мати дітей. Навіть збрехав, що його батьки загинули в катастрофі

Я із заможної, досить заможної родини. Мама моя ніколи не працювала, точніше працювала, але вийшла заміж на мого тата і стала щасливою домогосподаркою. Тато підприємець, у нього завжди повна голова

Мій чоловік Олег просто відкуповується від мене подарунками, гадаю, що через зради…Мій чоловік Олег просто відкуповується від мене подарунками, гадаю, що через зради…

Кожен раз, вибачаючись, чоловік відкуповується за свої косяки. Спочатку я не надавала цьому значення. Але потім звернула увагу: чим сильніше проступок, тим дорожче подарунок. Таку систему вибрав він сам, але

Він виявився чаклуном, бажаючим, у що б то не стало, позбавити світ від дружин, які зраджують чоловікамВін виявився чаклуном, бажаючим, у що б то не стало, позбавити світ від дружин, які зраджують чоловікам

Ось моя історія, наприклад, не зовсім звичайна. Можливо допоможе комусь побачити щось нове. Обговорювати і засуджувати – це, вибачте, не до мене, я пережила дуже багато і зрозуміла – людина

facebook