За тиждень до одруження Марина запропонувала перенести свято. Денис щойно поговорив із матір’ю. Батька перевели з лікарні до реабілітаційного центру.
Безпосередня небезпека минула, але попереду були процедури, поїздки та витрати, які поки що ніхто не міг точно назвати.
– Давай скасуємо ресторан, – сказала Марина. – Розпишемося, а гостей зберемо потім.
– Навіщо? Батькові краще. Він сам просить нічого не міняти.
– Твоя мама вважає інакше.
Денис прибрав телефон у кишеню.
– Вона зараз на все так реагує. Ти розумієш, скільки вона пережила.
Марина розуміла. Тому сама нагадувала йому зателефонувати батькові, збирала потрібні речі, їздила разом із ним до лікарні. Гроші, відкладені на весільну подорож, передали на лікування. Поїздку відмінили одразу.
Але Тамара Петрівна вважала, що цього замало.
– Можна було б взагалі без ресторану обійтися, – сказала вона Марині кілька днів тому. – Ще невідомо, скільки знадобиться на відновлення.
– Ми з Денисом обговорюємо перенесення.
– Обговорюєте, а сукню вже привезли!
Марина не пояснювала, що сукню замовили задовго до хвороби, а ресторан сплатили її батьки. Їй здавалося незручним перераховувати, хто скільки витратив, поки людина лежить у лікарні.
Тепер вона спитала нареченого прямо:
– Ти їй сказав, що це ти не хочеш переносити?
– Сказав.
– І що вона відповіла?
– Що зараз не час святкувати. Марино, ми щодня це обговорюватимемо?
– Я не хочу на весіллі виправдовуватись за наше спільне рішення!
Він підійшов ближче.
– Не доведеться. Я ще раз із нею поговорю.
Раніше Денис теж просив її поступитися матері. Зазвичай у дрібницях: приїхати раніше, залишитися довше, змінити плани на вихідні.
Марина погоджувалася, бо сперечатися через годину чи дві здавалося безглуздим. Щоразу він обіцяв пояснити матері, що вони теж мають свої справи.
Того вечора зателефонував його батько. Розпитав про ресторан, попросив показати обручки.
– Ми можемо все відкласти, – сказала Марина.
– Не треба. Ви так готувалися. Мені фотографії потім надішлете.
Він говорив спокійно, цікавився подробицями та навіть згадав, що обіцяв допомогти Денису вибрати костюм.
Після дзвінка наречений розвів руками:
– Ну ось. Тепер заспокоїлася?
Марина кивнула. Їй хотілося вірити, що все справді вирішено.
***
Зранку весілля Тамара Петрівна приїхала вчасно. Привіталася з батьками Марини, поправила синові комір і простягла нареченій невеликий букет.
– Вітаю.
– Дякую, Тамаро Петрівно.
На реєстрації вона посміхалася для фотографа і навіть підказала Марині, що край сукні зачепився за ніжку стільця.
Марина потроху перестала стежити за її обличчям.
Після церемонії вони заїхали до батька Дениса. Довгу поїздку і кілька годин у ресторані він поки не витримав би, тож наперед домовилися про коротку зустріч біля реабілітаційного центру.
Батько вийшов у супроводі співробітниці. Потис руку синові, уважно розглянув Марину.
– Гарно. Дуже тобі личить.
Вони сфотографувалися утрьох. На прощання він попросив Дениса ввечері зателефонувати та розповісти, як все пройшло.
Тамара Петрівна залишилася в машині: з ранку вона вже відвідувала чоловіка і тепер дала їм порозмовляти без неї. Коли молодята повернулися, запитала, чи не забув він одягнути куртку, і більше дорогою нічого не сказала.
Гостей було небагато: родичі, друзі, кілька колег. Сестра Марини, Ольга перевіряла, чи зручно всіх розсадили. Денис обговорював щось із ведучим, а Марина раптом зрозуміла, що хоче їсти.
Це просте бажання її втішило. Значить, хвилювання зрештою відпускало.
Батько Марини першим привітав молодих. Побажав не змагатися, хто більше зробив для сім’ї, і не рахувати прохання про допомогу слабкістю.
Потім ведучий запросив Тамару Петрівну. Вона підвелася не одразу. Розгладила серветку, відсунула стілець і взяла мікрофон.
– Я теж хочу побажати молодим щастя. Звісно, сьогодні у всіх свято. Гарний зал, гарна сукня.
Марина обернулася до неї.
– Тільки ось думаю: сукня біла, а совість? У батька попереду відновлення, щотижня нові витрати, а ми тут сидимо, ніби нічого не сталося.
Ведучий припинив усміхатися.
– Можна було й скромніше, – продовжила Тамара Петрівна. – Не обов’язково було влаштовувати все це саме зараз.
Марина подивилася на Дениса.
– Скажи їй, – тихо попросила вона.
Він нахилився до неї:
– Не відповідай зараз. Їй важко.
– Денисе, я пропонувала…
– Я пам’ятаю. Тільки не починай при всіх.
Він зробив знак ведучому:
– Давайте музику.
Але Марина вже встала.
– Зачекайте, будь ласка.
Ведучий зупинився біля пульта. Тамара Петрівна простягла йому мікрофон, проте Марина запитала:
– Можна мені?
Свекруха зволікала, потім віддала.
– Я пропонувала перенести весілля. Ми з Денисом це обговорювали. Він хотів залишити дату, і я погодилася. Гроші на перше лікування ми передали. Далі теж збиралися допомагати.
– Збиралися, – повторила Тамара Петрівна. – А ресторан уже сплачено.
– Його сплатили мої батьки! Ці гроші не забирали у вашого чоловіка.
– Не треба казати так, ніби я у твоїх батьків щось прошу.
– Я такого точно не казала.
– Зате сина вже змушуєш переді мною виправдовуватися.
Марина опустила мікрофон. Їй стало ніяково перед батьком, сестрою, друзями. Ще кілька хвилин тому вони обговорювали фотографії, а тепер слухали пояснення, яких взагалі не мало бути.
Вона обернулася до Дениса.
– Скажи, як було.
Він підвівся.
– Мамо, ми ж все обговорили!
– Саме так. Обговорили. А зробили по-своєму.
Денис видихнув і подивився на дружину.
– Марино, ну поступися ти хоч сьогодні! Давай закінчимо.
Вона чекала на продовження. Хоч одну фразу, що мати звинувачує її несправедливо. Але він уже простяг руку до мікрофона.
Марина передала його ведучому.
– Будь ласка, поки що без програми, – і вийшла із зали.
***
У невеликій кімнаті, наданій рестораном, на стільці лежав її повсякденний одяг. Ольга привезла його наперед: після свята Марина не збиралася їхати додому у сукні.
Сестра увійшла слідом.
– Допомогти?
– Так. Розстебні, будь ласка.
Дрібні застібки піддавалися не одразу. Марина стояла нерухомо.
– Може, спочатку посидиш трохи?
– Я не хочу туди повертатися.
У двері постукали. Увійшов Денис.
– Марино, всі сидять, чекають. Ти надовго?
Ольга відійшла до вікна.
– Я пропонувала перенести весілля? – Запитала Марина.
– Пропонувала.
– Ти обіцяв поговорити з мамою?
– Я поговорив.
– Тоді чому винною виявилася я?!
– Та не винна ти! Вона переймається батьком.
– Я теж переживаю! Тому й запропонувала все скасувати!
Денис помовчав.
– Вона сказала зайве. Потім заспокоїться.
– А зараз що ти пропонуєш?
– Вийдемо разом. Ти підійдеш до неї, обіймеш. Скажеш, що ми все розуміємо і допомагатимемо. І закінчимо на цьому.
Марина уважно подивилася на чоловіка.
– Я мушу її втішити?
– Не треба так це називати.
– А як треба?
– Можна просто не з’ясовувати, хто має рацію. Сьогодні ж наше весілля!
– Тому ти попросив увімкнути музику?
Він відвів очі до дверей.
– Я хотів, щоб усе продовжилося нормально.
Марина взяла зі стільця блузу.
– Олю, вийди, будь ласка, на хвилину. І ти, Денисе. Мені треба переодягтися.
Він не рушив.
– Ти серйозно поїдеш?
– Так.
– Через кілька слів?
– Я думала, хоча б тут ти визнаєш, що твоя мама не мала рації.
– Я ж сказав: вона погарячкувала!
– Але вибачатися маю я!
Він нічого не відповів. Ольга підійшла до дверей, вивела його в коридор і зачинила двері.
Марина зняла сукню і акуратно повісила її на спинку стільця. Застібаючи блузку, помітила, що пропустила гудзик і почала заново.
Сестра тихо запитала з коридору:
– Що сказати гостям?
– Що продовження не буде. Попроси маму поговорити із ведучим.
***
Коли Марина вийшла, батько вже чекав на неї. Він нічого не спитав, тільки забрав пакет із сукнею. Мати підійшла за хвилину.
– Ми з рестораном домовилися. Те, що ще не подали, запакують. Гостям я скажу, що свято закінчено. Подробиці пояснювати не буду.
– Вибач, – сказала Марина.
– Зараз не треба.
Із зали долинув голос Тамари Петрівни:
– Ну звісно, тепер усі вважатимуть, що це я свято зіпсувала!
Марина зупинилася. Батько трохи повернувся до неї, чекаючи, чи піде вона назад. Але вона попрямувала до виходу.
Ведучий більше не запрошував нікого до мікрофону. Святкову програму скасували. Хтось залишався за столом, хтось підходив попрощатися з батьками Марини.
Тост Тамари Петрівни виявився останнім.
***
Ніч Марина провела у сестри. Денис надіслав кілька повідомлень. Спочатку спитав, чи доїхала вона. Потім написав, що мати плаче. Вранці повідомив:
– Я приїду. Нам треба спокійно поговорити.
Марина погодилася. Ольга пішла у магазин. Вони залишилися на кухні вдвох.
– Я з мамою поговорив, – почав Денис.
Марина чекала.
– Вона визнає, що вибрала невідповідний момент.
– А те, що сказала неправду?
– Вона вважає, що ти могла наполягти на перенесенні.
Марина присунула до себе склянку води.
– Тобто я мала сперечатися з тобою, поки не вийшло б так, як хоче вона?
– Навіщо все ускладнювати?
– Я намагаюся зрозуміти!
Денис сів навпроти.
– Подзвони їй. Скажи, що не хотіла її зачепити. Вона також скаже, що погарячкувала. І забудемо цей день.
– А ти?
– Що я?
– Ти що скажеш?
Він знизав плечима.
– Я опинився між вами. Думаєш, мені було легко?
Марина згадала, як просила його підтвердити лише одну річ. Не вибирати між матір’ю та дружиною, не припиняти спілкування з рідними. Просто сказати вголос те, що він знав.
– Я не буду їй дзвонити.
– І як ти збираєшся далі жити? Ми постійно до цього повертатимемося?
Вона забрала руку від склянки.
– Разом – не збираюся.
Він почав переконувати її не вирішувати одразу. Говорив про три роки, про реєстрацію, про речі у їхній квартирі. Марина слухала. Ще вчора кожне з цих слів могло зупинити її.
Потім Денис запитав:
– І що мені тепер сказати мамі?
– Правду! Я пропонувала перенести весілля, ти відмовився. А коли вона звинуватила мене, ти запропонував мені перед нею вибачитися.
Він пішов не одразу. На порозі вкотре попросив подумати.
Коли повернулася Ольга, Марина набирала повідомлення батькові Дениса. Хотіла подякувати за привітання та побажати якнайшвидшого відновлення. Про те, що трапилося, написала коротко: вони з Денисом вирішили розлучитися.
Перед відправкою перечитала останню фразу та виправила:
– Я вирішила розлучитися з Денисом!
За своє рішення Марина була готова відповідати сама…
Як ви вважаєте, слушно вчинила свекруха?
