– Куди ти цю тарілку з нарізкою сунеш? – Раїса Гаврилівна перехопила блюдо прямо з рук невістки. – Не бачиш, тут місце для гарячого треба лишити.
Вона рішуче зсунула салатницю ближче до краю столу.
– Став туди, де Толя сидить. Він все одно тільки ковбасу й тягає.
Женя розтиснула пальці. Тарілка перекочувала на інший кінець скатертини.
Вона сполоснула руки під краном і струсила воду. Шкіра на подушечках пальців загрубіла, подекуди виднілися дрібні подряпини від шпильок.
Женя шостий рік тримала невелику точку на ринку. Складала букети, чистила стебла, переставляла вазони. Робота не найчистіша, зате своя.
– Мамо, ну хай ставить де хоче, – відмахнувся Олексій. Він стояв біля вікна і з гордістю демонстрував дядькові Толі свою нову покупку.
– Ти подивися, який бланк, – Олексій провів рукою по гладкому матеріалу, – вуглеволокно! Вічна річ.
Дядько Толя поважно покрутив у руках тонке вудилище, примруживши одне око.
– Дорога, мабуть?
– Солідно коштує, – Олексій випростався і поправив комір сорочки.
Він забрав вудку і акуратно поставив її в куток, подалі від проходу.
– Але ж ювілей. Сорок років один раз у житті буває. Вирішив порадувати себе. Статус зобов’язує з гарною снастю виїжджати на річку, а не з дровами.
Женя пройшла повз чоловіків. Вона глянула на чохол від вудлища. Буквально днями вона бачила таку саму модель в інтернет-магазині, коли шукала постачальників упаковки.
Ціна там красувалася із чотирма нулями. Льоша працював звичайним менеджером з продажу у будівельній фірмі. Його зарплати ледь вистачало на оренду їхньої квартири та продукти.
– Льошенька у нас молодець, – Раїса Гаврилівна поправила брошку на кофті та окинула сина приязним поглядом. – Вміє заробляти, вміє й відпочивати. Справжній здобувач!
Свекруха сьогодні була в ударі. Вона приїхала за три години до гостей, щоб особисто проконтролювати процес готування.
– Женю, а салати ти чому не шарами укладаєш? – не вгамовувалася Раїса Гаврилівна й зазирнула в миску з олів’є. – Льоша любить, щоб просочено було. Майонезу не шкодуй. Чоловікові калорії потрібні, він на роботі вимотується.
– Він і так просочиться, – відповіла Женя та кинула паперову серветку у відро для сміття.
Вона пригадала, як місяць тому поїхала в банк. Їй треба було закрити рахунок своєї тітки, від якої дісталася однокімнатна квартира.
Там же операціоністка випадково сказала, що на Олексієві висить кілька заборгованостей за кредитками в цьому ж банку. Женя тоді не повірила. Замовила повну кредитну історію чоловіка. Роздрукувала її на принтері у квітковому кіоску.
– Гості йдуть! – крикнув з коридору дядько Толя.
В кімнату впливла тітка Неля. За нею тягнувся шлейф важкого парфуму.
– Імениннику! – Вона з порога полізла обійматися та поплескала племінника по спині. – Зовсім дорослий став. Мужик! Дай я на тебе подивлюся.
Олексій приймав вітання так, наче отримав державну нагороду. Він кивав, усміхався і показував рукою на накритий стіл.
Застілля почалося галасливо. Дзвеніли келихи, виделки стукали по тарілках. Рідня обговорювала погоду, ціни на бензин та дачні посадки.
Женя сиділа з краю, поклавши на коліна тканинну серветку. Вона майже нічого не їла. Тільки спостерігала за чоловіком.
– За ювіляра! – дядько Толя підняв чарку й обвів поглядом присутніх. – Щоб бізнес зростав, а проблеми всихали! І щоб здоров’я не підводило.
– Та який там бізнес, – скромно похнюпився Олексій, але було видно, що йому така увага приємна. – Так, кручуся помаленьку.
– Об’єкти веду. Відповідальності багато, звісно. Клієнти складні пішли. Усім подавай преміум-клас, доводиться відповідати.
Женя мало не поперхнулася мінералкою. Останні два роки Олексій вів рівно один об’єкт – склад пиломатеріалів за об’їзною дорогою.
– Льоша у нас далеко піде, – підхопила Раїса Гаврилівна, промокнувши губи серветкою, – у нього хватка. Моя порода. Він змалку знав, чого хоче, і завжди домагався.
Свекруха обвела поглядом стіл. Рідня притихла. За стіною зашуміла вода в трубах. Усі знали цей погляд. Раїса Гаврилівна готувалася до важливої заяви.
– Коли ми тут усі свої зібралися, – почала вона, підвищуючи голос та відсуваючи від себе порожню тарілку.
– Потрібно обговорити плани на майбутнє. Сорок років – це рубіж. Настав час пускати коріння грунтовно, вистачить по знімних кутах мотатися.
Олексій задерся на стільці, але промовчав.
– Євгеніє, – свекруха повернулася до невістки й зробила паузу, привертаючи увагу решти. – Я чула, ти квартиру тітки нарешті продала? Рієлтор ваша, Світлана, моїй сусідці проговорилася. Угода пройшла минулого тижня?
Женя поклала виделку на край тарілки.
– Пройшла, Раїсо Гаврилівно.
– От і добре! – свекруха засяяла й навіть грюкнула долонею по столу.- Вважаю, це знаком згори. Саме час розширюватись. Ви живете у чужому помешканні. Так не годиться. Гроші від квартири слід пустити на початковий внесок.
Дядько Толя енергійно закивав, пережовуючи буженину.
– Справу кажеш. Іпотека – це стабільність. Своє житло ні з чим не порівняти.
– Іпотеку оформимо на Льошу, – продовжила Раїса Гаврилівна. Вона говорила так, ніби план давно затвердили на сімейній раді.
– У нього зарплата біла, стаж гарний. Банк швидко схвалить. А решту від продажу пустимо на машину. Йому для роботи треба.
Олексій перестав жувати.
– На яку машину, мамо? У мене є.
– Твоя колимага вже сиплеться! – відрізала мати та махнула рукою у бік вікна, де була припаркована машина сина. – Тобі за статусом належить хороше авто.
– На будівництво до замовників приїжджаєш, а сам на старому седані. Засміють. Візьмемо позашляховик. Нехай уживаний, але солідний.
Женя дивилася на свекруху без жодного виразу.
– Ви вже й машину вибрали? – поцікавилася вона.
– Придивилася кілька варіантів, – не стала відмовлятися Раїса Гаврилівна, поправляючи скатертину, що з’їхала.
– У сім’ї все спільне має бути. Твоя тітка залишила метри тобі, значить це ваш спільний старт. Сім’я – це одна команда. Ділитимемо порівну, як і належить.
Олексій нервово покрутив порожній келих. Він явно відчував недобре.
– Мамо, давай потім, – напівголосно кинув він і спробував перевести тему. – Свято ж. Давайте краще різати торт, Женя вчора сама пекла.
– А чого потім? – обурилася тітка Неля, заступившись за сестру. – Мати справу каже. Чоловікові в сорок років потрібна опора. Женя, ти ж розумієш, що без його зарплати ви б цю іпотеку не потягнули? Ціни бачила які зараз?
Женя неквапливо підвелася зі стільця. Вона підійшла до своєї сумки, що висіла на спинці крісла у кутку кімнати.
– Ви маєте рацію, Раїсо Гаврилівно, – сказала Женя, повернувшись до столу, – ділити треба порівну. Сім’я так сім’я. Жодних секретів.
Вона поклала прямо перед свекрухою пухкий білий конверт без написів.
– Це що? – Раїса Гаврилівна з підозрою дивилася на папір, не поспішаючи торкатися конверта. – Зняла частину готівкою? Я ж говорю, розумна дівчинка! Вирішила одразу показати, що до хати все несеш.
– Майже, – Женя кивнула й сперлася руками на спинку свого стільця. – Відкрийте. Це внесок вашого сина у наше світле майбутнє.
Олексій подався вперед.
– Жень, не треба, – він спробував накрити конверт долонею, його пальці здригнулися, – прибери це, не псуй вечір.
– Нехай мама подивиться, – Женя відсунула його руку, глянувши просто на чоловіка. – Вона хоче знати, який ти у нас здобувач. Ви ж хотіли все порівну ділити. Ось зараз і поділимо.
Раїса Гаврилівна невдоволено зиркнула на сина і надірвала край паперу. Рідня за столом припинила розмови. Дядько Толя відклав виделку.
Свекруха дістала стос складених аркушів. Вона одягла окуляри.
– Це що таке? – Вона перевернула першу сторінку, вдивляючись у дрібний шрифт. – Заборгованість? Льоша, що це за папірці? Звідки тут твоє ім’я?
– Це сюрприз, – відповіла Женя й кивнула на стос роздруківок. – Ваш син останні три роки жив на широку ногу. Змінював телефони щороку. Купував вудки за шалені гроші. Їздив із друзями на платні ставки кожні вихідні.
– Мамо, це помилка, – Олексій спробував вихопити роздруківки, але Раїса Гаврилівна вивернулася і притиснула аркуші до себе.
– Стій! – Скомандувала вона й почала швидко перебирати сторінки.
– Позовна заява… Триста тисяч гривень? А тут ще сто п’ятдесят тисяч? І відсотки капають щодня?
Тітка Неля прикрила рота долонею. Дядько Толя кашлянув у кулак.
– Льоша, поясни! – свекруха перевела розгублений погляд на сина, матиляючи паперами в повітрі. – Ти ж казав, що в тебе була премія! Звідки ці борги? Чого ти туди поліз?
Олексій важко опустився на табурет. Він обхопив голову руками.
– Та там погані відсотки, – видавив він, дивився в порожню тарілку, та уникаючи зорового контакту. – Я брав трохи. Перехопити до зарплати на снасті. А вони накрутили. Я все вирішив би. Мені просто час потрібен був, щоб перекредитуватися.
– У тебе було три роки, – сухо констатувала Женя і почала збирати свій посуд. – Але ти вважав за краще брати нову позику, щоб погасити стару. І купувати дорогі іграшки, щоб перед мужиками соромно не було. Статус він підтримував!
Раїса Гаврилівна кинула папери на стіл.
– А до чого тут це? – Вона перевела злий погляд на невістку та заглянула в порожній конверт. – Де гроші за квартиру? Ти ж продала житло!
Вона знову стукнула долонею по стільниці.
– Ось і погаси борги чоловіка! Ви ж сім’я! Дружина повинна допомагати у скрутну хвилину, а не папірцями тут махати!
Женя посміхнулася.
– Гроші за квартиру я витратила місяць тому. Відразу, як тільки дізналася про ці витівки.
– Куди ти їхні витратила? – голос свекрухи зірвався й підвелася зі стільця.
– Купила мамі гарну студію у новобудові. Оформила на неї дарчою. У мене немає метрів.
Дядько Толя обережно відсунувся від краю столу. Тітка Неля почала обмахуватись серветкою.
– Як на маму? – Раїса Гаврилівна почала задихатись від обурення, схопившись за комір кофти. – А як же Льошина іпотека? А машина? А борги хто платитиме?!
– Самі платіть, – Женя кивнула на стос роздруківок і закинула ремінець сумки на плече. – Ви ж щойно вимагали ділити все порівну.
– Ось я й принесла його долю. Сума там пристойна, під пів мільйона набігло з відсотками та прострочкою. Усім родичам доведеться скинутися, щоб статус ювіляра підтримати.
Олексій глянув на неї знизу вгору.
– Жень, ну навіщо ти при всіх? – пробурмотів він й спробував узяти її за руку. – Ми б удома поговорили. Навіщо ганьбити перед ріднею? Я ж не відмовляюся платити.
– А ми й так удома, Льоша. Точніше, ви вдома. Женя зробила крок назад.
– Ваша родина за цим столом. Ось із ними і проходьте цей рубіж. За оренду цієї квартири я платити більше не буду. Свої речі я вивезла ще вранці, доки ти за тортом їздив.
– Безсовісна! – гукнула свекруха та почала збирати видруки зі столу. – Кидаєш чоловіка у скрутній ситуації! Залишила людину з боргами! Тільки про себе й думаєш!
Женя не стала відповідати. Вона вийшла в передпокій, взулась і покинула квартиру, акуратно прикривши за собою двері. Зі сходового майданчику було чути, як усередині заголосила тітка Неля, а дядько Толя почав комусь дзвонити.
Через два місяці Женя сиділа на заскленому балконі нової маминої студії. Пересаджувала фікус у новий вазон. Телефон на столі коротко завібрував.
Надійшло повідомлення від Олексія. Він просив позичити п’ятнадцять тисяч до зарплати, обіцяв віддати із відсотками. Женя витерла долоні вологою серветкою й заблокувала його номер…
