Денис із дитинства знав, що його виховували не мама з татом, а бабуся та дідусь. Ні, справа була не в якійсь трагічній події, ні. Просто біологічні батьки завели дитину зарано. Розбіглися, хто куди, а його, дворічне немовля, залишили під опікою більш дорослих людей. Єдиним, хто знаходив цю ситуацію кумедною, був дідусь Дениса.
Вся справа в тому, що його дико смішив той факт, що вже в 35 років він став справжнісіньким «дідом».
Дитина зростала і з часом почала ставити запитання. Хоч його всім і представляли як свою дитину, у маленькому місті нічого не приховаєш. А діти в наш час можуть бути доволі злими та байдужими.
У молодших класах Дениса намагалися якось присоромити, мовляв, справжні батьки від нього відвернулися. Але хлопець вийшов з характером, і після пари-трійки з’ясування стосунків претензій до нього швидко поменшало.
Бабуся часто заспокоювала його, розповідала про рідну дочку. Говорила, що так просто вийшло. Не той час, не той вік. Дениса намагалися виховати сильним, тож брехати в цьому випадку не мало сенсу.
Та й він усе розумів. У невеликих, периферійних містечках діти якось самі собою стають дорослими набагато швидше, ніж у ситій і манерній столиці.
Напевно, тому Денис рано зрозумів, що, якщо він хоче чогось досягти у цьому житті, без переїзду йому не обійтися. Не хотілося лише відокремлюватися та віддалятися від сім’ї.
Дідусь та бабуся завжди знали, чим підбадьорити онука, чим допомогти у справі. Але ще було величезне бажання побачитися з матір’ю. Батька, як він зрозумів, побачити вже не судилося.
І ось, напровесні, коли у їхніх далеких родичів намічався ювілей, бабуся прийшла до хлопця з розмовою.
— Дениску, у п’ятницю підеш із нами до сім’ї дядька Ігора на свято.
– Я? Навіщо? Не люблю я цього. Та й плани в мене насправді. Сходіть з дідом разом. Згадайте молодість, потанцюйте. А я не пропаду. Щоправда, це ще костюм шукати…
— Денисе, я тебе чудово розумію. Але, з чуток, там буде мати. Твоя мама. Мені вона особисто не дзвонила, але її подруга розповіла вчора. Коротше кажучи, думай, хлопче. Якщо захочеш побачити її, підемо всі разом. Мені їй нема чого сказати. А ось ти, думаю, вже досить почекав, раз у свої 16 років тільки побачиш її на власні очі. Вона, до речі, матір’ю стала в тому самому віці. О Боже…
Тієї ночі Денису було не до сну. Він уявляв, як засипатиме власну матір питаннями. Розповідатиме їй про своє життя. Впізнаватиме її ближче.
Але найголовніше — дізнається, чому вона його покинула. Справа була у її віці чи все-таки в ньому? Може, в усьому винен його справжній батько, і це він її підмовив? Нічого, залишилося небагато часу, невдовзі він все дізнається.
Події наступного вечора Денис не забуде ніколи. В глибині душі він нервував і побоювався, що мати просто не прийде. Але ні, у середині вечора, після закінчення офіційної частини свята, приїхала незнайома жінка. Якось Денис сам все зрозумів.
Вона вже була напідпитку і охоче з усіма щебетала і фотографувалася. Було видно, що ця жінка по життю завжди і скрізь перебуває у своїй тарілці.
Потім жінка побачила бабусю, підійшла до неї. Хвилин п’ять вони розмовляли, і врешті-решт вона сама попрямувала до Дениса. Збоку було видно, що вони родичі. Але найбільше вони були схожі на брата та сестру.
Біологічна мама плавно підійшла до сина та обійняла його. У цьому її материнський інстинкт вичерпав себе. Далі вона запитала сина про школу, про те, чи не кривдять його дідусь та бабуся. Про плани життя. Абсолютно стандартна нісенітниця, розмова абсолютно чужих людей.
Денис спробував було розповісти все по порядку, але в якийсь момент зрозумів, що жінка, що стоїть перед ним, уже озирається на всі боки в пошуках інших співрозмовників. Їй насправді не цікаво. Просто не цікаво. І тоді в голову хлопцеві спало те саме питання, яке крутилося у нього в голові всю минулу ніч.
— Мамо, то чому ти мене покинула? Скажи, яка причина?
— Та немає жодної причини, Денисе. Денис… Я тебе взагалі-то Ванею назвала. Немає жодного приводу. Мені було скільки? 16 років. Я про це й думати не могла. Дитинство в одному місці грало. А ти, я дивлюсь, серйозний. Це добре. У тебе, до речі, сестричка є. Їй 3 роки. Як бачиш, з нею все вже вийшло у відповідальному віці.
…Ну, як би сказати, вона була запланованою, розумієш? Тобто ти, це, не переживай, не кори себе. Хто ж винен у тому, що сталося? Це випадок, життя так співпало. А тепер ось так… Головне, мої батьки молоді і змогли виховати з тебе геть справжнього мужика! Гаразд, синку. Я піду, мені треба подарунки ще віддати та привітати всіх. Давай, поговоримо трохи згодом. Приємно було поспілкуватися взагалі. Чудово так.
Денис зачекав ще 5 хвилин для пристойності, а потім підійшов до бабусі та послався на біль у животі, щоб піти додому. Та з ледь помітними сльозами на очах його відпустила.
Наступного дня у хлопця з голови зовсім стерся образ матері. Тепер у нього були тільки дід (бо йому подобалося, коли його називають дід) і бабуся.
І ось із цього часу цей факт ставав головним. А все інше – нісенітниця. Сім’я – це святе. Але треба розуміти, хто є частиною твоєї родини по-справжньому. Думати про всіх одразу — надто багато честі.
