Liudmila

Васю, у мене грошей на карті мало. Перекажи п’ять тисяч, будь ласка. – Я? Гарна справа. Гості твої, день народження твій, а платити я повинен! Повернеш усе із

– Дашо, ну де ти? Я вже пів години чекаю! – голос свекрухи в слухавці звучав обурено. – Риммо Анатоліївно, вибачте, я, напевно, не точно сказала про час,

– Ми з татом вирішили відправити мамулю в пансіонат для літніх людей! Обслуговувати після лікарні вона себе не може, та й з головою у неї погано… – Там

Запах мандаринів у лікарняній палаті. Яскравий, святковий. Єдине, що нагадувало про те, що надворі тридцяте грудня. Я лежала сама. Нога у гіпсі, під стелею каламутна лампа, за вікном

– Коли він уже розлучиться? – кричала Василина. – Я не розумію, чого він чекає? Мама погладила її по руці й сказала: – Потерпи, кицюню, не варто на

У дитячому будинку Юлька опинилася у вісім років. До того, як мама потрапила в лікарню, вони жили удвох в орендованій однокімнатній квартирі. Мама працювала в ательє, Юлька навчалася

Ліза повернулася зі школи. У передпокої стояла велика валіза, з якою вони їздили у відпустку, і дві величезні сумки. – Я вдома! Ми кудись їдемо? Хто вдома? Агов!

Світлана працювала медсестрою у хірургічному відділенні міської лікарні. Графік у неї був ненормований, з нічними та денними чергуваннями. Нерідко поверталася вона під ранок, коли сіре небо тільки-но починало

– Тітко Віро, це Оля. Мама… мами більше нема. Тиша на тому кінці лінії тривала секунду, дві, три. Ольга стояла в коридорі лікарні, притискаючи телефон до вуха так,

Григорій почув музику ще на сходах. Гучну, сільську, безглузду. Він штовхнув двері та завмер. Посеред кімнати стояла Ганна, прибиральниця, і тримала Олексія під пахви, підійнявши над кріслом. Кружляла