Liudmila

Повідомлення від Катерини надійшло о двадцять другій сорок три. Ніна Іванівна вже погасила світло, але телефон затремтів, і вона потяглася до тумбочки. Екран спалахнув у темряві. Вона прочитала

– Навіщо ти вдягла цю …. сукню? – невдоволено спитав Дмитро. Голос у нього був такий, ніби я вийшла на сніданок у костюмі космонавта або, того гірше, зовсім

– Такого просто не може бути! Вона ж не така! Принаймні, не була такою, коли я одружився. Невже Тетяна настільки бездушна? – здивовано міркував Петро. – Як ти

Каріна дивилася в дзеркало ванної кімнати й не впізнавала себе: у сорок три вона почувала себе на всі п’ятдесят. Під очима залягли тіні. У куточках губ застигла гірка

Ніні Петрівні нещодавно виповнилося п’ятдесят п’ять, вона вийшла на пенсію і тільки-но починала звикати до того, що час тепер належить тільки їй. Їй завжди здавалося, що вона виховала

– Знаєш, любий, мені набридла твоя рибалка у вихідні. Щотижня одне й те саме! Ти з сім’єю думаєш час проводити? Діти хочуть погуляти не лише зі мною, а

Сім’я Краснових жила у маленькому містечку. Воно було зеленим та тихим. На цьому його переваги закінчувалися. Якби не вивіски кількох «Сільпо» і «АТБ», то можна було б подумати,

Вісімнадцята тридцять. В офісі вже нікого немає, а прибиральниці ще не прийшли. Ліля та Марк вийшли з кімнати відпочинку у порожній коридор. Вони затрималися не тому, що були

– Андрію Віталійовичу, рідненький, будь ласка! Благаю вас! Допоможіть! – Жінка кинулася в ноги до одягненого в білий халат високого чоловіка і розплакалася. Там, за розсипом застарілих кабінетів,

– Знов порожні макарони? – Чоловік жбурнув виделку на стіл. Лара стояла біля раковини й шкірою відчувала його погляд. – А що ти хотів? Стейк? – Лариса вимкнула