Два чорти сиділи на підвіконні і махали ніжками. В кімнаті було тихо, мама якраз носила на руках своє дитинчатко і вкладала його спати.
-Вже годину так носиться з ним, не наїмося ми тут злості, ти бачиш, вона все співає йому та співає, а він посміхається. Тут любов’ю пахне, а я злості хочу,- почухав живіт один з них.
-Та ти почекай, зараз вона його вакладе, піде посуд мити, їсти готувати, там точно нерви не витримають.
Демони все чекали. Жінка спокійно поклала маля до колиски, пішла на кухню. Зойкнула, побачивши яка година. Стала похапцем смажити котлети, варити вермішель. Разом зккидала до пралки брудні пелюшки, мила посуд, паралельно перевертаючи на сковороді запашні котлети. Демони злилися. У них бурчали черева, вони хотіли злості.
-Пішли краще до Петровича, він зараз новини дивитиметься, там і поїмо, він буде сваритися якраз, злості буде на двох попоїсти.
– Та, не хочу я твого Петровича, у нього злість якась важка, він неї живіт болить. А ця зараз, ще трішки і буде, вона вже, бачиш, вже майже плаче.
Жінка дійсно втомилася. Досмажувала останню порцію котлет, як прокинувся малюк. Вона заглянула до підгузка і важко зітхнула.
Один з демонів почав лоскотати малого, аби той плакав. Але дитя перекрутилося і вибило з рук матері ароматну баночку з дитячою присипкою. Мати перевдягла дитя, так-сяк прибрала присипку і пішла на двір.
Вермішель готова, котлети теж, вона вимикала їх, точно. Один з чортів підійшов до плити і з гучним скрипом на всю, повернув камфорку так, аби вогонь був найбільшим, котлети почали горіти. Жінка з жахом забігла до будинку, вимкнула сковорідку. Сіла на стілець. Чорти чекали.
-Ось зараз вже буде. Чоловік з роботи прийде, котлети згоріли, в хаті безлад, дитина плаче, все в брудних пелюшках. Та і на роботі в нього не все гаразд, в заторів стояв, спізнився, клієнт попався дуже прискіпливий, чекай, зараз буде…
Демон не встиг дрговорити, як в дім зайшов чоловік, дійсно похмурий і злий, здавалося б в кімнаті навіть потускніло від його присутності. Почув запах згорівших котлет, підійшов до дружини, обійняв, взяв на руки малятко.
-Та де ж та злість вже, я такий голодний, а в них тут одна радість, одна любов, та коли вже, – нервувався той, що товстіший.
Демонам не терпілося, вони з цікавістю дивилися як чоловік почав заколисувати маля, а жінка смажити котлети наново. Чорти все сиділи і чекали, він ось-ось має зірватися.
Чоловік таки встав з ліжка, вклав малечу і пішов на кухню, посеред підлоги лежав брудний підгузок, який жінка не встигла ще забрати. Він підсковзнувся на ньому і голосно грюкнувся на підлогу. Демони вже були готові….Аж тут….
-Дивись на цього дурня, тьфу, сміється ще, пелюшки пере. Знов ми голодні. І в Петровича новини скінчилися. Знову голодні. Обидва чорти злізли з підвіконня і пішли геть…
