Сказати, що у мене ніколи не було хлопців – буде неправильно. Вони були, і не один, але тільки кохання з жодним з них у мене не виходило. Вірніше, навіть так: як тільки я шалено починала закохуватися в свого хлопця, він починав відсторонюватися від мене, а потім казав: “Пробач, але ми не можемо бути разом…”
Депресія, сльози в подушку, паршивий настрій – ось лише мала частина того, що слідувало за черговим завершенням роману. Але проходило пару тижнів, і я, вирішуючи розпочати нове життя, знову вірю у світле майбутнє та у зустріч із “принцем”.
Як тільки найменший натяк на “принца” виникає, я, взявши на озброєння всю свою чарівність і більш-менш красу, починаю “чарувати” його. На мою радість, мені майже завжди вдається це зробити. Але на цьому майже завжди все і закінчується.
Так, хлопець закоханий у мене, так, ми спілкуємося за допомогою sms і соцмереж (адже віртуально завжди легше вилити свою душу і зізнатися у почуттях), але як справа доходить до реальної зустрічі і до перших побачень, то тут моя спритність і закінчується.
Річ у тому, що на побаченні я починаю замикатися в собі, соромитися і безглуздо мовчати. Коли з хлопцем я перебуваю у статусі “просто знайома”, то тут я поводжуся цілком природно, кокетую, може, тому я йому починаю подобається і він хоче зав’язати зі мною стосунки.
Але як тільки ми починаємо гуляти, то вся його симпатія, а іноді й закоханість виходять нанівець. І все це через те, що він вважає мене дуже нудною.
Він намагається якось розвеселити мене, розповідає історії, а я навіть не знаю, як реагувати на це. Ну не знаю, що зі мною відбувається в ці моменти. Наче заклинює.
Жодної смішної історії, жодної нормальної думки – нічого не залишається на той момент у голові! Начебто я і не хвилююся так сильно, щоб у мене пам’ять відбивало.
І найприкріше, що в колі близьких друзів, я вважаюся веселою і цікавою людиною (але це тільки серед друзів). Ось і зараз. Історія знову повторюється.
У мене з’явився хлопець. Зовсім нещодавно. В повідомленнях він освідчувався мені в коханні, говорив що я найкраща, але як тільки у нас пройшло перше побачення, вся його “любов”, мабуть, пройшла. Адже він більше не каже мені ласкавих слів, не дзвонить, не кличе гуляти.
Поки, звичайно, слів “між нами все скінчено” я від нього не чула, але, думаю, незабаром піде пропозиція розлучитися. І ось знову я плачу, але шукати свого “принца” я не буду. Набридло вже. Можна спробувати виправити себе, але як?! Як же мені зараз була б корисна порада від якоїсь людини…
