Згадалося, як сусідка видавала доньку заміж: весілля було шикарне, з величезною кількістю запрошених гостей, з лімузином, рестораном та іншою показухою. Створена сім’я проіснувала півроку, а потім молодята розбіглися. Безповоротно та назавжди.
Через два роки було друге весілля з іншим нареченим. Все проходило в новому ресторані, але з тим самим лімузином. Була лише одна відмінність: наречені до одруження спробували пожити разом вісім місяців.
В результаті молоді люди досі перебувають у парі та виховують дитину. І слава Богу! Лише хто відшкодує матері подвійні витрати?
З Юрієм я познайомилася на останньому курсі університету, коли навчалася у сусідньому місті. Сам хлопець був місцевим.
З першого дня він почав гарно доглядати за мною. Ми почали зустрічатись, і наші побачення тривали до випускного. Отримавши диплом на руки, я поїхала до рідного міста. Хлопець не планував відпускати мене і невдовзі примчав у гості.
Оскільки ми жили в різних населених пунктах, нам слід зробити вибір: або розлучаємося, або переходимо до більш відповідальних відносин.
Ми поговорили, і хлопець висловив бажання переїхати до мого міста, тобто до мене. Так почалося спільне життя.
Юрій знайшов тут роботу за фахом, чим тільки підкріпив серйозність своїх намірів. І у перші місяці все йшло гладко. Я намагалася бути зразковою газдинею, а він допомагав мені по господарству.
Між нами були невеликі сварки, але сварки списувалися на мій складний характер. Я помітила, що конфлікти виникають тоді, коли чоловік не зовсім тверезий. А веселі компанії він любив та випивав охоче. Це мене насторожило.
Моя хрещена давно пояснювала: хочеш краще пізнати людину — напої її! Є дві категорії чоловіків: одні у п’яному вигляді лягають спати, а інших під дією алкоголю тягне на пригоди.
Вам пощастило, якщо трапився перший варіант, тому що з другим можна сьорбнути горя сповна. Не варто жити разом і сподіватися, що чоловік ніколи не пригубить міцного, якщо має схильність до цього.
Якось нас запросили у гості. Спеціально підпаювати Юрія я не стала, бо він сам намагався так, що вийшов «перебір». Якщо у колі друзів співмешканець поводився стримано і лише зрідка висловлював своє невдоволення, то після приходу додому розійшовся не на жарт і влаштував бешкет з рукоприкладством.
Вранці я пояснила Юрію, що жити з ним далі я не маю наміру. Він намагався спочатку принизити мене і казав, що я нікому не потрібна. Побачивши, що на мене образливі слова не вплинули, співмешканець почав умовляти дати йому останній шанс.
Але я була впевнена у правильності свого рішення, тому допомогла зібрати речі та вказала чоловікові на двері.
Моя бабуся про чоловіків говорила таке: «Підняв руку один раз — спробує знову!» Перевіряти цю теорію практично не хотілося, і я повірила досвіду попередніх поколінь.
З дитинства мене виховували у старих традиціях і вчили, що до весілля не можна ні жити разом, ні вступати у близькі стосунки. Але ця історія наштовхнула мене на думку, що намагатися жити в цивільному шлюбі — не така вже погана ідея: менше тяганини та фінансових витрат!
А що ви думаєте з цього приводу?
