Якось я посварилася зі своїм чоловіком і вирішила у вихідні поїхати до своєї бабусі. Подумала, що на відстані охолону, та й чоловік теж відпочине від наших сварок. Приїхала до бабусі, вона як завжди зустріла мене дуже привітно. Накрила святковий стіл, наче я приїхала не одна. Ми сіли з бабусею обідати, і я почала скаржитися на чоловіка.
Бабуся уважно слухала мене, аналізуючи кожне сказане слово. Вона завжди була дуже уважним слухачем і нікого не перебивала, але мені дуже хотілося почути її пораду. Я розповіла всю історію, бабуся тяжко зітхнула. Я чекала, поки вона скаже щось тямуще, але вона мовчала. Потім бабуся встала із-за столу. Я спостерігала, як вона ходить з боку на бік, нічого не кажучи.
-Так, бабусю, ти що-небудь скажеш? Мені потрібна твоя порада. -Заведи коханця! У мене ось був!
Наступні дві години бабуся розповідала про свої любовні пригоди, які вона робила в таємниці від діда. Подумати б не могла, що бабуся мала коханця. В Тихому болоті чорти водяться! Як бабусі стільки років вдавалося це приховувати? Та й із дідусем у них були теплі стосунки.
Слова бабусі засіли у моїй голові. Тепер при кожній сварці думаю: -А може і справді знайти людину, яка б мене розуміла, втішала, дорожила б мною?! Нове завжди манить.
Але як подумаю, до чого можуть привести ці “пустощі”. Як боляче буде людині, яка мені довіряє, як це може призвести до розлучення, а за розлученням поділ майна, якого ми нажили чимало. Квартира, на яку заробляли вдвох, собака, бізнес, машина. Але й сварки витягують із мене всі сили та енергію, а поповнювати це складно.