Але добра Настя не відпускала сестру без гостинців з села. Банок з варенням і соліннями дасть

Олена і Настя були веселими, дружніми дівчатками в простій сільській родині. Сестри все дитинство росли в рідному селі, вчилися в сільській школі. Але доля склалася так, що старша Олена поїхала на навчання в місто, та так там і залишилася. Влаштувалася на роботу і вийшла заміж.

А молодшу Настю батьки так любили, що не захотіли відпускати від себе, вмовили залишитися вдома, видали заміж за її однокласника, хлопця з трудової сім’ї. Настя ні про що не шкодувала.

Заміжжя своє вважала вдалим, а батьків вона теж любила, і не уявляла собі життя в чужому місці.

До того ж мати і батько допомагали молодшій доньці з онуками більше, ніж старшій, тому що були поруч. Адже Настя та її чоловік жили в будинку Олени, з батьками.

Все хотіли почати будувати свій будинок. Але будівництво щороку відкладалося. Батьки були в роках, стало підводити здоров’я. Та й з маленькими дітьми не осилити будівництво. А в Насті їх вже було двоє: син і донечка.

Олена приїжджала в гості влітку. Але тільки на пару тижнів. Поспішала до міста. Вдома чекали невідкладні справи: то ремонт, то покупки, то генеральне прибирання. По суті, старі батьки були на Насті. Олена була спокійна за них. Настя і наготує, і на городі все посіє і збере.

Як не дивно, але за ці останні роки життя батьків, сестри віддалилися одна від одної. Олена стала приїздити все рідше, її підвищили на роботі, вона керувала великою школою.

А Настя в глибині душі трохи ображалася на сестру: батьки хотіли б бачити старшу дочку частіше… В один рік пішли старенькі один за одним…

Не обтяжили довгим своїм безпорадним життям улюблених дочок… Про що і молили останнім часом Бога…

Після поминок сестри дуже сумували, сиділи поруч, зітхали, поминали самими хорошими словами своїх добрих і працьовитих батьків. Олена, як завжди, швидко їхала – на роботі чекали невідкладні справи.

Залишилася батьківська хата. Жити б та жити в ній Насті з сім’єю, але обидві сестри після півроку вступили в спадок. Олена не відмовилася від своєї частини будинку.

Задумалися Настя та її чоловік Максим. І вирішили все-таки почати будівництво свого нового будинку. На цій же ділянці, трохи віддалік, вони заклали фундамент і поставили незабаром збудували затишну хатину.

Олена приїжджала в рідне село кожної відпустки, і на свята, іноді й на вихідні. Вона з чоловіком і донькою відпочивали на річці, ходила по гриби, ягоди, згадуючи дитинство. Часто тепер Олена привозила в старий батьківський будинок своїх друзів з їхніми дітьми. Збиралися великі компанії, було весело.

А Максим і Настя вже переїхали в новий свій будиночок, поступово обживаючи своє гніздечко по кімнатці. Вони раділи, що нікому не заважають і ніхто не заважає їм. І щосили намагалися просувати своє будівництво до завершення.

Настя і Максим також працювали в сільській школі. Вона – в бібліотеці, а він – завгоспом. Але все встигали: і будиночок свій добудували, і город у них був в порядку, і в ліс по ягоди в сезон ходили.

Настя запропонувала сестрі частина городу під грядочки віддати. Мовляв, саджай, що душа забажає, але Олена відмовилася. Вона сюди відпочивати приїжджає, а роботи їй і в місті вистачає.

Але добра Настя не відпускала сестру без гостинців з села. Банок з варенням і соліннями дасть, картоплі мішками і інших овочів, не кажучи вже про яблука, і ягоди – бери скільки хочеш. Бо ж коли урожай – всього повно.

Так ішли роки, діти сестер виросли, вивчилися в інститутах. Правда, в Насті дочка вчилася заочно, а син поїхав на заробітки. Донька не поїхала з рідного села – залишилася біля матері й батька. Не могла Настя дочку в місто відпустити. Так само, як колись батьки її не відпустили.

Олени дочка поїхала в столицю, там і роботу знайшла, і сім’ю завела. А Олена рано залишилася одна… І коли вийшла на пенсію, то приїхала жити до рідної домівки, ближче до сестри.

А зі стіни дивилися на них з великих чорно-білих фотографій в рамках їхні батьки. І ніби раділи, що сестри знову разом, поруч, в рідному домі. Минулі дрібні образи і сварки у сестер розтанули, як торішній сніг. Ніби й і не було. Вони були щасливі поруч одна з одною.

-Надумала я свою квартиру в місті продати. Частину грошей доньці віддам. Їм треба. Квартиру взяли в кредит. Треба допомогти. Але і тут треба старенький наш будинок в порядок привести. Ніколи я не вкладалася в будинок. Але час і мій прийшов…

Олена так і зробила, як задумала. На частину грошей від продажу квартири вона відремонтувала старий будинок: поміняла дах, підлогу і проводку, провела воду і газ. Піч на кухні перебрали. Без неї ніяк – душа будинку.

Ще їхня бабуся в ній пекла пироги.Так сестри обидві і зажили в рідній хаті. А в новому будинку дочка Насті вже жила з сім’єю. Не стали Настя і Максим заважати доньці.

Вони з Оленою тепер знову стали дружні, як в дитинстві.Разом готували, разом на городі посильно працювали, по гриби і втрьох в ліс ходили. Старий, але затишний і оновлений будинок знову об’єднав рідні душі.Не дарма ж кажуть, хоч і жартуючи, що життя на пенсії тільки починається… А разом стареньким і жити веселіше!