Ви працюєте за фахом? Все частіше відповідь на це питання негативна. Чи позначається це на якості виконуваної нами роботи? Чи говорить щось про здобуту освіту? Не завжди. Зате точно свідчить про зміну вимог, які ми пред’являємо до себе і свого (професійного) життя.
Останнім часом епохи змінюються досить швидко, і те, що було років 30-35 тому, сприймається як допотопна ера. Важко уявити собі світ, де не було реклами, мобільного зв’язку та Інтернету. Де можна було 6-7 років збирати на холодильник, паралельно стоячи за ним у черзі? А долар коштував 60 копійок, але купівля його була злочином.
Ті, хто молодший, цей час не пам’ятають зі зрозумілих причин. Найстаріші згадують неточно і вибірково, залежно від настрою то ідеалізуючи, то демонізуючи пізній СРСР.
Вся надія, здавалося б, на покоління – 50 років плюс-мінус кілька років, але чия надія? Кому потрібен штучний досвід тієї країни? Хіба що за контрастом з сьогоднішнім станом справ, щоб в порівнянні виразніше розрізнити те, що можна сприйняти як належне, що зливається з фоном.
Ось наприклад. В СРСР людина, як правило, після школи закінчувала інститут, після нього за розподілом потрапляла куди-небудь на три роки на роботу – та так, плавно змінюючи місця роботи на подібні їм місця, доростала до якогось кар’єрного і майнового рівня, а там і пенсія. Тобто могла по ходу справи впевнено ідентифікувати себе як металург, або інженер, або вчитель.
Звичайно, були винятки. Більш того, з цих тисяч винятків в багатомільйонній країні теж можна було скласти типові історії – коли сорокарічний чоловік в зрозумілому віці раптом кидає все і йде в лісники. Або згадує, що в дитинстві мріяв стати музикантом. Але сьогодні ми говоримо про правила, хоча винятки теж цікаві.
Коли СРСР закінчився в усіх відношеннях, з’ясувалося, що близько 90% вироблених товарів неконкурентні, всі ці галузеві професії надлишкові і збиткові, а мільйони інженерів нікому не потрібні. Так як це все ж таки не казка, навряд чи карета відразу перетворилася на гарбуз.
Логічніше припустити, що вона і була гарбузом – і за рік, і за десять до остаточного розрахунку, тільки називалася каретою. Що мільйони розумних, порядних і професійних людей дублювали один одного і тисячі разів виробляли один і той же продукт, що по відношенню до шкарпеток – норма, а щодо ідей – дикість.
Підводячи підсумок: ні система освіти, ні карта зайнятості населення не відповідали реальній затребуваності – саме тому їх вдавалося так легко з’єднувати.
Сьогодні зайнятість населення – це і є наша реальність. Дана формула не несе ні заряду схвалення, ні осуду. Це примітивна констатація: якщо Василій зняв офіс і назвався нотаріусом, значить, в цьому кварталі потрібний зайвий нотаріус, а немає – тим гірше для Василя.
Система освіти же швидше орієнтована на попит: вам хочеться стати юристом / економістом – чом би й ні? В результаті часто-густо людина з дипломом юриста / економіста (бо вона так хотіла) працює менеджером / копірайтером (бо це затребувано і більш-менш престижно, точніше, не ганебно).
Так хто Ви в підсумку?
Українська мова дуже багата, черговий раз дякуємо за дивне формулювання: є скоринка. Працюю менеджером у відділі готової білизни. Ясна річ, тимчасово. Добре, що кріпосне право (зокрема, професійне кріпосне право СРСР) – в похмурому минулому.
Ким і де Ви будете через 6-7 років, можна тільки гадати. Правильно?
Але парадоксальним чином сьогоднішні тридцяти-сорокарічні люди, які реалізували якийсь особистий, авторський життєвий проект утворюють той же відсоток від загального поголів’я, що і 30 років тому лісники-священики-режисери 80-х.
Не те щоб зовсім нічого не змінилося. Сьогодні авторські проекти більш індивідуальні, кожен конкретний випадок – окрема історія і мало не окреме слово. Але, як і тоді, це особисте і прекрасне не розлито в повітрі, воно вимагає спеціальних спрямованих зусиль .Було б дивно, якби виявилося інакше.
