“Хороше” життя дівчинка бачила по телевізору, скоро це стало її заповітною мрією. Залишити це глухе село в лісі, оселитися в гучному, багатоголосому місті і забути про все це.
Лист, короткий, написаний дрібним, почерком, лежав на столі. “Буду проїздом. Зустрічай на станції, 11
– Ненавиджу ці посиденьки! Щоразу одне й те саме. Вона – зірка! Я – ніхто! Навіть, якщо я згорну гори, для них я завжди буду тим, хто не дотягнув
– Микито, роздягайся, проходь! – Олена Василівна відчинила двері й мало не за руку
-Так чого ти йому пустушку даєш? Їсти він хоче, водички б хоч дала попити! Понароджують, а потім не знають, як ростити! Тьху!
Максим дуже зрадів, побачивши оголошення про здачу кімнати в комунальній квартирі. Нове місто, потрібно
– Ти вже вибач мене, нерозумного онука, що так довго не був у тебе, але я виправлюся, слово честі.
Зазвичай до бабусі в село, раз на місяць їздили батьки на машині, щоб відвезти
Тітка знову весь день була незадоволена племінницею і Аллу це дуже напружувало. Що б вона не робила, за що б не взялася б, тітку все не влаштовувало і вона влаштовувала сварки на порожньому місці. Сьогодні Алла вже переробила купу справ, але вони все не закінчувалися і не закінчувалися
Алла збиралася в кіно. Настрій був відмінний, а віддзеркалення у дзеркалі ще більше його
– Чула, ви копали грядки. А в мене картопля не посаджена. Руки не доходять. – І взагалі, Андрію, ти не бачиш, що Ірина тебе від матері відвертає? – Видала свекруха по гучному зв’язку
Ірина не відразу зрозуміла, що новина про дачу виявиться початком трагедії. Вони з Андрієм
Багато років приходить Ганна на стару лавку в парку, навіть розмовляє з нею, як зі свідком усього її життя та першого побачення з Петром. Вона за будь-якої погоди приходить сюди
Осінь знову осінь, ще одна осінь її самотності. Тоді була така ж осінь, коли
– Тобто як – нікуди не поїдеш? Ми вже все вирішили! Та й без цих грошей нам не обійтись! – Репетував онук
– Петрушо, онуче, візьми – я вчора пенсію отримала! – баба Катя тримала в
– Проте, є в мене й інша новина, не знаю, правда, як ви до неї поставитеся, – задумливо простяг дільничий. – Говори, чого паузу затяг? – Та одразу якось про це і не скажеш… З’ясував я, що працівник Павло…
– Паша, а я тобі зовсім не подобаюсь, так? – Цікаве питання. Чому ти
Вона повинна була в ньому їхати… Якби не рвана спідниця і не гарчання. Якби не маленька руда дворняжка, яка боялася півнів, але цього ранку встала біля дверей і не пустила її назустріч страшному…
Руда вовна на пелені спідниці не відлипала, скільки не струшуй. Тамара давно припинила пробувати.

You cannot copy content of this page