– Якось ти зможеш його забрати…
Надя сиділа в маленькій кімнатці й складала ще теплі після прасування наволочки. У «пральню» влетіла молоденька вихователька. – Надя, можна вас попросити, а то я не встигаю зовсім.
– Мамо! – Перервала Таня. – Я так розумію, ви всі раптом вирішили, що я із забутого гидкого каченяти перетворилася на банкомат, чи рятувальний жилет? Так ви помилилися…
– Чому ти так зі мною розмовляєш, Танюша? – різко спитала Галина Євгенівна, хоч голос видав хвилювання. – Мамо, а як мені, на твою думку, розмовляти? Я тут,
– Ми з Пашею хочемо купити більшу квартиру. – Просто… Ще кредит за машину не закритий. А іпотеку брати – страшно. Паша каже, може, продамо твій будинок. А ти до нас переїдеш, – ошелешила дочка
Лідія Миколаївна поралася з полуницею на грядці, коли раптом почула знайомий голос, що пролунав з боку хвіртки. – Мамо! Ти де? Насилу випроставшись і притримуючи поперек, вона попрямувала
– Олено! Відчиняй це я, твоя мати! – голос за дверима був різким, як звук тріснутого скла. За п’ять років шлюбу про Наталю Іванівну, матір Олени, вони майже не говорили. Олена лише одного разу згадала, що мати покинула її в десять років, залишивши з бабусею. І ось вона тут…
Дощ стукав у вікна, коли Олена та Андрій сиділи за вечерею у своїй затишній двокімнатній квартирі. П’ять років шлюбу зробили їхню квартиру маленьким притулком, де кожен вечір був
– Не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю! Я твоя мама, – сказала жінка. – У мене немає батьків, я з дитбудинку, – відповіла Даша і зайшла до під’їзду
– Валентино, я тебе скільки разів просила: не гуляй до ночі, а якщо затримуєшся, відповідай на мої дзвінки, – вкотре вимовляла доньці Наталя. Вона спеціально купила Валентині телефон,
– Пробач, такого більше не повториться, – сказав Кирило таким тоном, ніби йшлося про те, що він забув купити кефір. – Що не повториться? Ти більше не спатимеш зі своєю новою бухгалтеркою, чи просто не будеш приводити її до нашої квартири? – спокійно поцікавилась дружина
Розлучилися досить швидко – лише два судові засідання, на одному з яких, окрім іншого, розглядалося питання про місце проживання дитини та виплату аліментів. Денис залишився з матір’ю –
– Не хвилюйся, Ганно. Всяке буває. Ти нормальна, ще знайдеш своє щастя. А поки що – сиди з нами. У нас тут, хто не розлучений, той, швидше за все, вдівець. Нікого не виставляємо…
– Дівчата, чай доп’єте – і давайте закругляйтесь, бо хлопцям завтра в сад о восьмій, – сказав Андрій, дивлячись не на Ганну, а кудись повз. – Звичайно, –
– Вже працюєте, Ольго Іллівно? А ми думали, що ви розповісте, як на весіллі погуляли. – Розповім, звичайно, тільки в обід. А то ви зараз так будете сміятися, що працювати до кінця дня не зможете…
Ольга Іллівна прийшла у понеділок на роботу без настрою. Сіла на своє робоче місце, увімкнула комп’ютер, перевірила службову пошту. Нічого особливо термінового не було, отже, подумала вона, працюємо
– Краще зі старою дружиною у новому будинку, ніж із молодою дружиною у курені! – Вирішив Іван Петрович, після того клятого новосілля…
– Аліно, ти на суботу нічого не плануй… – чоловік, Іван Петрович, відсунув тарілку і, не дивлячись на дружину, додав, – я колег запросив. Покажемо їм новий будинок.
– А де гроші? Що за нісенітниця? Моя небагата рідня дарує нам на весілля по п’ять – десять тисяч, а твій багатий дядько – квитки на виставу? Ти ж казала, що він бізнесмен! – Обурився наречений прямо на весіллі
– Це що? Подарунок від багатого дядька? – наречений дивився на Тому, відчинивши конверт і діставши звідти два квитки на виставу в театр. – А де гроші? Що

You cannot copy content of this page