Liudmila

Про те, що чоловік йде, Олена дізналася випадково. Вона просто повернулася додому раніше, ніж зазвичай, і застала його за заняттям, нехарактерним для нього – він намагався самостійно запакувати

– Олена Сергіївна? – голос у телефоні був чужий, офіційний, зі звинувачувальною інтонацією. – Так, слухаю. – Це фінансова служба банку. Вам відомо, що на ім’я покійного Бориса

Баба Зіна зібралася на той світ. Так вона й сказала своїй сусідці Людмилі. – Відчуваю я… стоїть уже наді мною стара з косою. Недовго мені залишилося. Баба Зіна

– Уявляєш, ось так от взяв – і вигнав Ксюшу з дитиною! І нічого не зробити по закону! Його квартира куплена до шлюбу. – А те, що вона

– Надю, моїй Настуні так сподобалося у тебе! Хоче знову приїхати на дні три-чотири. Сподіваюся, притулиш? Сама розумієш, важко їй із двійнятами. Паша постійно на роботі. Арина турботи

Шість років тому, на першій зустрічі з майбутньою свекрухою, Олена сиділа в її вітальні, схвильовано смикаючи край скатертини. Тамара Павлівна, розливаючи чай, усміхалася так солодко, що Олена повірила:

Віра Михайлівна чистила картоплю, коли Роман, її зять, увійшов на кухню з широкою посмішкою. Він поставив пакет на стіл і сказав: – Мамо, це вам. Дивіться, що знайшов

Місто, з його вузькими вуличками та старими хрущовками, немов застигло в часі. На вулиці Садовій, у квартирі зі шпалерами, що облупилися, кипіли пристрасті. Світлана Ігорівна, жінка з різкими

– Мишко, поїдьмо відпочинемо! Кудись до моря. Олеся замріяно подивилася у вікно, ніби уявляла шум прибою. А потім знову повернулася до чоловіка. – Ну так що, Мишко? Що

– Лєнка, привіт, ти вдома? – Запитала в Олени дружина її брата, Карина. – Поки що вдома, але за годину поїду. – А куди це ти зібралася? –