Liudmila
Людмилу повним ім’ям називала хіба що бабуся, яку вона бачила дуже рідко. Усі інші звали Люсею чи Люською. Мама, Ганна Олегівна, на запитання дочки «чому», відмахувалася: – Так
– Оксано, ну що ти в чотирьох стінах сидиш? – у голосі Лідії Сергіївни звучав легкий докір. – Приїжджай до нас на дачу, тут свіже повітря, тиша, краса!
– Чула, ти з Маринкою посварилася? Як же це? Ви ж із дитячого садка товаришували? – Передчуваючи цікаву плітку, запитала Лана у знайомої. – Та я з-за неї
– Ну і котись звідси, я тебе взагалі ніколи не любив! – крикнув Микола услід молодій дружині, яка виходила із квартири з маленькою дитиною. – Нарешті тобі вистачило
– Скажи чесно, ти мені колись зраджувала? Надія завмерла, не розуміючи, до чого взагалі ця розмова. Питання пролунало несподівано, буквально розрізало тишу. Артем сидів навпроти, нервово зчепивши пальці
Лариса Степанівна насилу підіймалася сходами до своєї квартири. Вона відчувала слабкість, нестачу повітря, а голова розколювалася від важких думок. – За що вони зі мною так? – Запитувала
Скільки потрібно випробувати гіркоти, втрати близьких людей, через що потрібно пройти, щоб зустріти справжнє щастя? Про це часто замислюється Ганна, їй сорок вісім років, а вона все чекає
– Оксано, вони приїжджають за дві години! – Голос чоловіка в телефоні звучав схвильовано. – Ти все встигла? – Миколо, я… – Оксана подивилася на доньку, яка нарешті
– Ти хоч розумієш, що наробила, Ірко? – Голос Сергія тремтів від люті, він стояв посеред кухні, стискаючи в руках зім’ятий аркуш паперу. – А що я мала
– Алло, привіт. – Привіт. Наташа слухала з подивом жіночий голос. Що це не шахраї й не реклама, жінка зрозуміла відразу. – Мене звуть Арина, я коханка твого