Перейти до вмісту

Тоді рідний брат мені відповів, що із житлом він допомогти не може. Не вигідно це йому та й дружина не дозволить. Стабільна копійка, капає за будь-якої погоди. Але потім він запропонував такий варіант. Як щодо того, щоб племінник його покинув навчання та пішов до нього на виробництво? Робота хоч і руками, але їхні майстри одержують дуже гарні гроші

  • від

Мій молодший брат нещодавно показав своє справжнє обличчя. Коли знаєш людину з дитинства, ти добре уявляєш усі її плюси та мінуси. Потім, коли ви вже живете порізно, пам’ять стирає деякі моменти, і ти намагаєшся думати, що так воно і є. Що тепер він уже змінився, став краще. Ну, принаймні точно не гірше. Ага ага.

Загалом, я домогосподарка, живу з чоловіком та сином у двокімнатній квартирі. Фінансове становище не сказати, що жебраки, але не без проблем. Чоловік працює, але його професія не дозволяє сильно розгулятися. Як там у нас кажуть: середній робітничий клас, ось.

Син мій Олексій добре закінчив школу і пішов до інституту. Навчався до третього курсу і вже зараз подає великі надії. Крім цього, у нього з’явилася дівчина, і у них, схоже, серйозно.

Але справа в тому, що жити з нею у нас вони не можуть, надто тісно. А щоб винайняти квартиру — грошей не вистачає. Дорого, та й подруга його теж студентка.

Ми порадилися з чоловіком, я виступала за те, щоб знайти грошей їм на житло хоча б на рік. Але не вийшло. На роботі прибрали премію та запровадили систему штрафів. Коротше, годин побільшало, а грошей стали платити менше. Та й гроші останній рік знецінюються дуже швидко. Загалом зараз ми нічим допомогти не можемо.

Знайомих та друзів у нас небагато. Та й то всі вони вже в тому віці, коли максимум — це піти до якогось закладу разом і поскаржитися один одному на життя. Начебто від цього комусь стане легше.

Але ще маю брата Микиту. Він у нас у місті вважається заможною людиною. Відкрив свою справу, купив квартиру на два поверхи. Там вони з дружиною та дочками і проживають.

Але є ще одна нерухомість. Так, малогабаритка для однієї чи двох людей, якщо потіснитися. Вони її, правда, здають, але я не думаю, що ці гроші для брата щось означають.

Ось я і вирішила сходити до нього, спробувати щастя. Може, пустить племінника з нареченою пожити. А вони б комуналку платили і, може, навіть невеликий ремонт затіяли. До кращих часів.

Загалом, пішла я до Микити та його дружини з такою пропозицією. Рідний племінник, не чужий йому, повинен розуміти.

Зустріла мене його дружина і з порога давай обійматись. Брата покликала, сіли за стіл. Ну я давай йому розповідати про ситуацію, що склалася. Що немає у нас із чоловіком можливості допомогти рідному синові, ну і так далі.

Микита довго розмірковував, а потім спитав, на кого вчиться племінничок. Ну я й відповіла, що точно професію сама не знаю, але це пов’язано з комп’ютерами. Перспективно, зараз усі туди прагнуть. Та я цьому дуже рада, оскільки в мене чоловік все життя працює руками, а ні грошей, ні здоров’я немає.

Тоді рідний брат мені відповів, що із житлом він допомогти не може. Не вигідно це йому та й дружина не дозволить. Стабільна копійка, капає за будь-якої погоди.

Але потім він запропонував такий варіант. Як щодо того, щоб племінник його покинув навчання та пішов до нього на виробництво? Робота хоч і руками, але їхні майстри одержують дуже гарні гроші. І на квартиру буде, і на все інше.

Щоб ви розуміли, Микита займається виготовленням пам’ятників на цвинтар. Замовляє матеріали, інструменти, має свою бригаду. І так, бізнес його йде добре. По квартирі видно, та й автомобілів у них із дружиною два, обидві іномарки.

Але я не просила роботи, я просила допомогти з житлом! Та й знову ж таки це втрата перспектив, син теж працюватиме як батько, руками?

Помовчала тоді трохи, а потім ще раз попросила, може, інший варіант є. Але Микита відповів, що нічого кращого він запропонувати не зможе. Хіба що платити одразу, як робітникові, а не як учню.

Зарплата там і правду не маленька, до речі. Але я за те, щоб майбутнє наших дітей мало можливості та потенціал.

Того дня я навіть трохи поплакала, але вже вдома. Сумно було через те, що рідний брат не підтримав, хоча можливості в нього є.

Адже я, як старша сестра, завжди отримувала від батьків за двох. І кричали на мене більше, і в куток ставили. А Микитко був улюбленим синочком. Він цього, мабуть, навіть не пам’ятає.

Отакі вони, ці родичі. Здається, знаєш людину. Душу за нього віддаси, а він тобі у відповідь пропонує, щоб син навчання кинув.

Більше я в ту хату ні ногою. Нехай там живуть та процвітають. А ми якось самі щось придумаємо. Треба буде — з чоловіком потіснимося. Все ж таки заради дітей живемо.