В нашу квартиру у окупованому місті заселилися орки. Краще б вона згоріла

Ми відтягували евакуацію як могли. Точніше навіть сказати, що відтягувала я. Чоловік просив мене їхати з дітьми, я ж боялася загубитися і розділися посеред війни.

Він відмовлявся їхати і кидати домівку та бізнес, я ж боялась їхати з трьома дітьми сама у невідомість. Так і сиділи. Місто було під Україною, але вже самісінький фронт і гаряче.

Ми перечекали березень, навіть частину квітня. Мені часто дзвонили друзі та родичі і просто вимагали, щоб я хапала дітей і їхала. Мене трішки навіть дратували ці дзвінки.

Насправді рішення про евакуацію, а ще й не дай Боже про те, щоб розділилася наша родина – найскладніше рішення. Я про це думала щогодини і щохвилини. Це величезна відповідальність насправді.

Від щоденних обстрілів палали будівлі в місті. У нас там не було жодних сирен, це ми вже їх тут почули, коли виїхали.

Там же я знала, що найактивніші бої перед самим світанком. А потім весь день теж бухає.

Якось я приїхала до друзів нашої родини, посидіти на кухні, поговорити. І раптово снаряд прилетів через один будинок від них.

Було багато уламків, був вогонь, а ще був звук, який тепер не забути. Звук, коли ти розумієш, що він наближається і наближається, і з кожною секундою все сильніше здається, що летить прямісінько у тебе.

А потім здригнулася земля, але ми були цілі, і дім над нами цілий. А потім переляканий чоловік приїхав мене забрати.

Ми виїхали, коли орки спалили десь п’яту частину будівель у місті. Але вже зруйнували сусіднє місто вщент.

Ми їхали двома автівками, пережили першу спокійну ніч у Дніпрі. Навіть прогулялися з дітками наступного дня, заспокоїлись. І поїхали у невідомість.

Минав час і я тиждень за тижнем дивувалася і раділа одному справжньому для мене диву – наша домівка все ще була ціла.

Ми орендували для нас спочатку якесь жахливе, брудне горище зі спальними місцями. І з плином часу чоловік знайшов можливість заробітку. Ми орендували чисту, світлу, приємну квартирку, хоч і замалу на нашу ораву. Тісно, але хоч пропало бажання втікати з дому, щойно розплющив очі.

За якийсь час ми вивезли обладнання та частину речей вантажним перевезенням. В умовах війни це дуже дорого. Тут знайшлись добрі люди, що дозволили скласти у них у незайнятому гаражі це все на якийсь час.

Один з працівників чоловіка весь цей час жив у нашій великій квартирі. Там були гарні запаси води, їжі, генератор. Та й невелика платня йому крапала за ці послуги.

Тож мародерів ми не чекали, а дім і надалі лишався цілий. В місті спалили школу, що пережила дві світові. Розбили більшу частину гарного приватного сектору. Багатоповерхівки хапали «прильоти», багато будинків навіть не по одному разу.

А потім місто пішло під окупацію.

Ми побачили фото тих тварюк з прапором під розбитою міською радою. Через день ЗСУ визнали, що були вимушені відступити.

Там більше нічого не палало, не йшли бої. Місто наче пішло у темряву, щоб там панувало чисте зло.

Працівник чоловіка втік, лишив ключі сусідам. А десь через місяць кадирівці пришли вибивати двері. Вони відкривали всі квартири, власники яких не прийшли до «нової влади».

Сусіди подумали, що якщо вибити двері, то все просто розтащать і перелякано віддали тим тварюкам ключі. Вони зайшли, подивились, вийшли. Закрили на ключ.

Сьогодні була можливість зв’язатися і сусідка сказала, що в нас живуть шестеро кадирівців. Їй дуже шкода. Сказала, що з усього будинку вибрали нашу і ще одну, теж досить забезпеченої родини. Каже, що чує як вони там пьють і не ладнають між собою. Щодня тягнуть щось із квартири на базар.

Я так раділа, що наше родинне гніздо лишалося цілим. Так, туди не приїдеш, але думка, що є куди вертатися, мене зігрівала.

А зараз я думаю, що краще б вона згоріла. Щодня сподіваюсь, що ось-ось наші виб’ють орків з міста. Але час іде і іде.

Знаєте, та квартира… Там з’явилися на світ всі наші дітки. Там був такий комфорт, на який, я не знаю чи заробимо знов. Думки про дім зараз найважчі.

Related Post

Помилка, яку роблять усі батьки, повідомляючи дітям про розлученняПомилка, яку роблять усі батьки, повідомляючи дітям про розлучення

Діти після розлучення батьків зазвичай стикаються з масою проблем. Дехто звинувачує себе в тому, що тато і мама розійшлися. А хтось зовсім не розуміє, як жити далі. Дитяча непророблена травма